Читать «Коріння Бразилії» онлайн - страница 26

Космополітичне, рухоме, здебільшого міське населення зосереджувалося у великій кількості в Ресіфі або у тільки-но споруджуваному Мауріцштаді, який розростався на острові Антоніу Ваз. Цим воно передчасно прискорювало класичний розподіл між селом і містом, між землевласником і вуличним торговцем, розподіл, яким пізніше буде позначена майже вся історія Пернамбуку.

Подібний міський прогрес став новим явищем у житті Бразилії, явищем, яке допомагає краще розрізнити між собою два процеси колонізації: фламандський і португальський. У той час, коли у решті Бразилії міста залишалися бідними придатками сільських угідь, столиця Пернамбуку «жила власним коштом». Місто пишалося такими монументальними спорудами, як палаци Шонзіхт (Schoonzicht) і Фрайбург (Vrijburg). У розкішних парках зберігалися найрізноманітніші зразки місцевої флори та фауни. Саме там учені Пізо та Маркґрейв брали підручний матеріал для свого твору «Historia naturalis brasiliae» («Історія бразильської природи»), а Франс Пост намагався перенести на полотно чудові кольори тропічної природи. Наукові та культурні інститути, всілякі допоміжні споруди та важливі політичні й адміністративні установи (достатньо зауважити, що в 1640 році в Ресіфі зібрався перший парламент на всій західній півкулі) надавали місту, де засідав уряд Нової Голландії, особливого блиску на тлі американської злиденності. Аби ця картина була повною, не вистачало лише кількох темних рис, традиційних для життя міста за всіх часів: уже у 1641 році портова зона Ресіфі, на думку деяких запеклих кальвіністів, була справжнім «кублом розпусти».

Утім, не має сумніву, що неабияка старанність голландців, з якою вони створювали свою колонію, із великим складнощами долала міські стіни й не могла перенестися на сільське життя бразильського північного сходу, не втративши своєї суті та повністю не змінившись. Отже, Нова Голландія становила собою два протилежні світи, дві штучно об’єднані зони. Зусилля германських конкістадорів обме­жу­валося зведенням величного фасаду, який міг приховати дійсну жорстоку економічну реальність, котра їм протистояла, тільки від наївних простаків.

Їхнє прагнення перетворити Бразилію на тропічний варіант своєї європейської батьківщини зазнало нищівної поразки через нездатність налагодити сільськогосподарське виробництво на звичних для них засадах, як це, погано чи добре, вже зробили португальці. Найімовірніше, успіх португальців пояснюється саме тим, що вони не забажали чи не змогли протиставити себе тому світові, який заселяли. Їхня слабкість перетворилася на їхню силу.

Голландці не жаліли зусиль, змагаючись зі своїми попередниками у галузі сільського господарства. Ось тільки самі вони не були готові до такого життя. Тільки одиниці ризикували залишити місто та відправитися працювати на плантації цукрової тростини. Тож у 1636 році члени Політичної Ради, занепокоєні перспективою занепаду, оскільки великі джерела багатств Нової Голландії опинилися в руках португальців і насамперед португало-бразильців, спробували розв’язати проблему шляхом завезення великої кількості селянських родин зі своєї батьківщини. Імовірно, це був спосіб запобігти зародкам майбутніх ускладнень. «Тільки коли велика кількість вихідців із Нідерландів проживатиме серед португальців у сільських районах, ми забезпечимо наше панування над найнеспокійнішим елементом населення», — заявляв Статхаудер і Рада Правління Вест-Індської компанії у січні 1638 року. Для цього вони вимагали від Амстердама терміново надіслати три тисячі селян. Але їхні очікування були марними. Селяни забажали залишитись у своїх домівках. Їх не спокушала авантюра, яку вони на всіх підставах уважали ризикованою та сумнівною.