Читать «Коріння Бразилії» онлайн - страница 17

Із упевненістю можна стверджувати тільки те, що португальці та їхні нащадки ніколи не відчували справжнього стимулу прикладати для цього певні зусилля. Їхнє порівняння з колонізаторами інших земель, де переважало сільське господарство, що ґрунтувалося, як і наше, на рабській праці, на монокультурному виробництві, на великій приватній власності, завжди унаочнювало, як багато вони вимагали від землі і як мало від неї отримували. За винятком суто кількісного критерію, методи, які вони впровадили в Бразилії, не показували жодного суттєвого поступу порівняно з тими, які ще до них практикувало корінне населення країни.

Контраст між звичайними умовами сільськогосподарської праці в Бразилії, навіть у другій половині ХІХ століття, та умовами, які переважали на півдні США, більш разючий, ніж ті схожі риси, які так люб’язно підкреслюють і перебільшують деякі історики. Фазендейро — вихідці з південних штатів Америки, які близько 1866 року емігрували до Бразилії й вплинули, свідомо чи ні, на поширення використання орала, культиваторів, коліс і боронування на сільських угіддях штату Сан-Паулу, далеко не поділяли подібної думки. Деякі документи тих часів, навпаки, свідчать про той подив, ба навіть страх багатьох із них, який на них справили надзвичайно примітивні методи, що панували там. В одному з цих документів ідеться про те, що бразильські раби вирощували бавовник так само, як північноамериканські індіанці — кукурудзу.

Головний принцип, на якому від самого початку колонізації створювалося багатство країни, ні на мить не втрачав свого значення в аграрному виробництві. Усі прагнули витягнути із землі її багатства, не приносячи при цьому великих жертв. Або ж, як казав найдавніший бразильський історик, вони хотіли користуватися землею не як господарі, а як узуфруктуарії — «тільки користуватись її плодами та залишати її після себе зруйнованою».

За цих обставин і не потрібно було осучаснювати застарілі методи індіанців, ґрунтовані на законі мінімального зусилля, якщо тільки, ясна річ, вони давали змогу отримати максимальний зиск. Будучи надзвичайно пасивними, наші колонізатори легко тут акліматизувалися й поступилися чарам землі та її споконвічним мешканцям, не намагаючись нав’язати їм незмінні та непорушні правила. Цим португальці відрізнялися навіть од іспанців. У більшості своїх володінь в Америці іспанці дуже рідко ідентифікували себе з місцевою землею та її населенням. Обидві культури зазвичай майже перехльостувалися. А серед нас європейське панування у цілому було м’яким і ненав’язливим, ми більше прислухалися до законів природи, ніж до правил і наказів. Життя тут здавалося незрівнянно лагіднішим, гостиннішим і далеким від соціальних, расових і моральних розбіжностей. Наші колонізатори були передусім людьми, які вміли відтворювати те, що вже було зроблено до них, або те, чого їх навчило повсякденне життя. Зручно влаштувавшись на землі, вони не дуже поривалися докладати зайвих інтелектуальних зусиль. Господь Бог здавався їм занадто духовною, віддаленою та потойбічною реальністю, аби втручатися в їхні щоденні справи.