Читать «Коріння Бразилії» онлайн - страница 104

Подібні обставини, а також розвиток шляхів сполучення, насамперед залізниці, які прокладались зазвичай до районів вирощування кави, підсилювали залежність сільських районів від міст. Своєю чергою, зі спрощенням виробництва зросла потреба доступу до міських центрів, де здійснювався збут продуктів харчування, котрі раніше продавалися безпосередньо у місцях їхнього виробництва. У результаті через кілька років сільські маєтки втратили свій статус баронських володінь і багато в чому уподібнились центрам промислового виробництва. І саме у цьому сенсі каву дійсно можна назвати «демократичною рослиною», користуючись метафорою Хандельманна. Фазендейро завдяки каві, по суті, більше скидався не на сільського, а на міського мешканця, тобто на людину, для якої сільський маєток був передусім засобом для існування й лише у другу чергу — місцем проживання чи відпочинку. «Належні виробничі практики» вже не успадковуються через традиції та спільне проживання протягом низки поколінь, що працювали на землі. Їх тепер вивчають, інколи навіть у навчальних закладах, за книжками та підручниками.

Зрозуміло, що скасування рабства не могло згубно вплинути на ті регіони, де розведення кави заздалегідь підготувало підґрунтя для впровадження оплачуваної праці. Тут перехід до гегемонії міста відбувся швидко. Після цього відкрився шлях до широкомасштабних змін. Утім, у північних штатах ніщо не могло компенсувати наслідків аграрної катастрофи, коли падіння цін на цукор на світовому ринку призвело до ситуації, яка була відзначена подіями 13 травня. Після занепаду їхніх маєтків цукровим баронам не залишалося нічого іншого, як підлаштуватися до нових умов життя. Один письменник з північного сходу Бразилії — Жозе Лінш ду Регу — відобразив у кількох взірцевих епізодах ту драматичну еволюцію, яка у тих краях призвела до руйнації старого патріархального укладу, що зберігався там за інерцією. Нові відносини вже не тільки не живили старий уклад, а навпаки, заперечували його. Зникнення стародавніх цукрових заводів, поглинених сучасними формами виробництва, та піднесення нового типу підприємств, які планувалися й створювалися на зразок міських виробничих центрів, — усе це чітко вказує на напрям цієї еволюції.

Колишні землевласники втратили свою владу й вагу внаслідок фатального удару, завданому їм скасуванням рабства й іншими чинниками, тому вони й не змогли вчасно втрутитися в діяльність нових інституцій республіки, яка натомість не створила власного патриціату, а змогла породити лише плутократію. Республіка, так би мовити, пов­ні­стю ігнорувала стару аристократію. Цим і пояснюється меланхолічне мовчання зазначеної касти, яка за часів імперії керувала інституціями й надихала їхнє функціонування, забезпечуючи певну консолідацію та гармонію у суспільстві, які вже ніколи більше не будуть відновлені у країні. Подібна ситуація є спадком монархічного устрою, структури, на яку цей режим спирався та яка зникла назавжди. Безперервна, поступова й послідовна урбанізація — суспільне явище, додатковими зовнішніми ознаками якого повинні були стати республіканські інституції, — призвела до руйнування села, рушійної сили попереднього режиму, але й досі не створила нічого нового замість нього.