Читать «Коріння Бразилії» онлайн - страница 106

Ми не прагнемо слави й авторитету країни-завойовника й відверто ненавидимо насильницькі рішення. Ми хочемо бути найм’якішими та найвихованішими людьми у світі. Ми постійно боремося за принципи, які всі вважають найпоміркованішими й найраціональнішими. Ми були однією з перших країн світу, яка на законодавчому рівні скасувала смертну кару після багаторічної відмови від неї на практиці. Ми створюємо правила поведінки у суспільстві на зразок найкультурніших і найосвіченіших країн світу й чванимося тим, що перебуваємо в чудовій компанії. Усе це — найхарактерніші риси нашого політичного обличчя. Держава намагається нівелювати всі прояви дисгармонії в нашому суспільстві та запобігти виникненню будь-яких тенденцій до спонтанності й імпровізації на національному рівні.

Надзвичайний дисбаланс, який породжує цей своєрідний підхід, вкрай очевидний, та не залишився поза цікавістю деяких спостерігачів. Відомий публіцист двадцять років тому звернув увагу на парадоксальність подібної ситуації. Він казав, що «відстань між політикою та суспільним життям сягнула надзвичайно великих розмірів. Через відірваність від реальності політика дійшла до межі абсурду, створюючи в нашій молодій державі, де геть усі її громадяни намагаються підштовхнути суспільство й посприяти його потужному й прогресивному розвиткові, певний штучний клас, справжній симулякр, наївний і відверто чужий інтересам суспільства, для якого блиск формулювань і яскрава відчутність образів лише підстава для продовження завойовницької боротьби й збереження захоплених позицій».

За таких умов наші реформатори на сьогоднішній день змогли знайти лише два виходи із ситуації, обидва однаково поверхневі й оманливі. Досвід уже показав, що проста заміна осіб, які перебувають при владі, є суто зовнішньою процедурою, якщо тільки ця заміна не викликана й не зумовлена складними й по-справжньому структурними змінами у житті суспільства.

Інший вихід, на перший погляд більш прийнятний, полягає в узгодженні суспільних подій із системами, законами чи регламентами, які мають доведену силу й ефективність. Та чи здатна мертва літера сама по собі впливати, і до того ж вельми енергійно, на долю цілого народу? Досконале, чітке й дуже виважене законодавство видається нам єдиною обов’язковою вимогою на шляху до досягнення злагоди й наведення ладу в суспільстві. Інші засоби нам не відомі.

Повз нашої уваги залишилася істина, яка стверджує: зовсім не писані закони, укладені юристами, є беззаперечною гарантією щастя народів і стабільності держав. Натомість ми вважаємо, що ці розумні правила та дотримання абстракт­них настанов становлять ідеальне підґрунтя досконалого політичного виховання, загальної письменності, навчання цивілізованих звичок та інших не менш цінних здобутків. Саме цим ми відрізняємося, наприклад, від англійців, які не мають писаної конституції й керуються заплутаною й анахронічною системою законів, але за потреби демонструють таку здатність до самодисципліни, якої не має жоден народ світу.