Читать «Коріння Бразилії» онлайн - страница 105

Трагізм цієї ситуації полягає саме в тому, що створена монархією структура досі зберігає свій авторитет. Попри те що змінилися умови, які її породили, вона все ще намагається зберегтись у будь-який, хай навіть неприродний, спосіб, не докладаючи для цього надмірних зусиль. Бразильська державність зберігає, немов поважні реліквії, деякі зовнішні ознаки старої системи, навіть попри зникнення підґрунтя, на яке вона спиралася: периферія, яка не має центру. Передчасна зрілість, ця дивна особливість розбудови нашої держави, є одним із наслідків подібної ситуації.

Наша держава в жодному разі не повинна бути деспотичною — деспотизм погано співвідноситься з нашим м’яким характером. Але їй потрібен поштовх і стриманість, велич і старанність одночасно, якщо держава прагне набути сили та тієї респектабельності, яку наші іберійські батьки навчили нас уважати за найвищу чесноту. Ба більше, за допомогою цього держава може виявити по-справжньому дивовижну силу в усіх аспектах національного життя. Але вкрай необхідно, аби всі деталі її механізму працювали легко й злагоджено. Бразильська імперія значною мірою дотримувалася цього. Ореол, який оточує її й сьогодні, попри все, наші сучасники пояснюють майже винятково тим, що вона змогла втілити свій ідеал у життя.

Образ нашої країни, який існує у колективній свідомості бразильців, до сьогодні так і не може суттєво позбавитися духу імперської Бразилії. Концепція держави, втілена в цьому ідеалі, чудово пасує для внутрішнього життя нації, але водночас унеможливлює створення нового, відмінного від цього образу нашої країни на міжнародній арені. Навмисно чи ні, але ідеал, який ми схильні створювати заради завоювання авторитету країни поза її межами, — це образ гіганта, який доброзичливо ставиться до всіх країн світу. Прототип цієї ідеї вперше зародився за часів другого бразильського короля, який мірою своїх можливостей намагався впроваджувати подібну політику в стосунках з Аргентиною, Уругваєм та Парагваєм. Країна хотіла ствердитися в цьому регіоні завдяки величі створеного нею образу, але змушена була розпочати війну причому не задля задоволення завойовницьких амбіцій, а для того, аби змусити себе поважати. Якщо інколи Бразилія мала надлишок войовничого духу, то одночасно їй бракувало духу військового. Автор останнього спостереження Олівейра Ліма додає, що «війни за межами країни як політичні методи завжди сприймалися в ній як недоцільні, ба навіть злочинні. У цьому сенсі та ж сама війна з Парагваєм була саме такою: добровольці, які брали в ній участь, насправді йшли на неї зовсім не з доброї волі».