Читать «Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття» онлайн - страница 92

Вельми цікавою є характеристика союзника Данила (по Калкській битві 1223 р.) східноволинського князя Мстислава Німого: “… бе бо муж и ть крепок, понеже ужика сый Роману от племени Володимеря прироком Маномаха”. В цій звістці вперше у конкретному літописному повідомленні спостерігаються чіткі ознаки процесу формування образу ідеального володаря Романа, підкреслюється його зв’язок з аналогічною для ідеологічної думки Русі постаті Володимира “Мономаха”.

Перші штрихи майбутньої преамбули до Галицько-Волинського літопису, про яку йшлося вище, можна спостерігати в літописній статті під 6759 р., де розповідається про повернення князів Данила і Василька з походу проти прусів. Тут похід братів прямо порівнюється з діяннями батька: “И придоста (Данило та Василько. – авт.) со славою, наследивши путь отца своего великаго (!. – авт.) Романа, и же бе изострился на поганыя, яко лев (!. – авт.), им же половци дети страшаху”.

Під 6775 р. після перемоги Данила над ятвягами літопис вміщує спеціальний панегірик Роману та його синові: “По великом бо князе Романе никто же не бе воевал на не в руских князях, развее сына его Данила”. Важливо, що тут книжником використана досить цікава в ідеологічному відношенні формула “князь в князях”. Вона вперше зустрічається в глєбоборисівському циклі, а в “Пам’яті та похвалі князю Володимиру” останнього порівнюють з Константином Великим і називають “апостолом в князьях”. Така формула зустрічається в XI ст. як засіб саме підкреслення величі князя-володаря. Літописна стаття закінчується фразою: “Си же написахом о Романе, древле бо писали си, ныне же зде вписано бысть в последняя”.

Проте і в подальшому тексті твору незмінно зустрічаються згадки про князя Романа Мстиславича, коли йдеться про його нащадків. Так, у повідомленні під 6772 р. згадується Володимир Василькович, “сын великого князя Романа Галичкаго”; під 6779 р. Василько, “сын великого князя Романа”; під 6792 р. “великий князь Данило, сын Романов”; під 6795 та 6797 рр. – знову Володимир, “внук Романов”; під 6797 р. – Мстислав Данилович “сын Королев (короля Данила. – авт.), внук Романов”; під 6799 р. – “Лев князь, брать Мьстиславль, сын королев, внук Романов”; нарешті, під завісу літопису в 6799 р. йдеться про бабусю Мстислава “Романову”.

Отже, є всі підстави стверджувати, що протягом першої половини XIII ст. в ідеології Південно-Західної Русі створилася парадигма князя Романа Мстиславича, що і знайшло відбиття, перш за все, у першій частині Галицько-Волинського літопису – повісті про Данила – у формі преамбули. На початку преамбули підкреслюється, що Роман держав всі руські землі, був їх самодержцем. “В лето 6709 начало княжения великаго князя Романа, како державего бывша всей Руской земли князя галичкаго. По смерти же великого князя Романа, приснопамятного самодержьца всея Руси…”.

Формула про “самодержьца всея Руси” не мала ніякого відношення до офіційної титулатури давньоруських володарів, проте свідчила про особливе місце постаті Романа в ідеологічних уявленнях тодішнього суспільства. Необхідно відзначити, що на Русі це поняття почало застосовуватися ще за часів Ярополка Святославича (972–980, можливо – 978 рр.). В “Повісті временних літ” відзначається, що після втечі смерті Олега та втечі Володимира до Скандинавії, Ярополк “бе володея един в Руси”.