Читать «Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття» онлайн - страница 91

Парадигма Романа в ідеологічному житті Русі XIII ст.

Якщо в польській хронографії поступово склався вкрай негативний образ Романа, який, можливо, у давньоруському літописанні можна, хіба що, порівняти з найтемнішою постаттю давньоруської житійної літератури Святополком “Окаянним”, то зовсім іншу тенденцію можна спостерігати щодо галицько-волинського князя в давньоруській політичній думці. Тут склалася чергова, після двох Володимирів – Володимира Святославича та Володимира Всеволодовича “Мономаха”, парадигма ідеального державного володаря – Романа Мстиславича.

Яскравим проявом виникнення та існування такої парадигми є преамбула до Галицько-Волинського літопису, яку є всі підстави розглядати як окрему пам’ятку давньоруської літератури. В ній прославляється державна діяльність Романа, який порівнюється, особливо за вдалу боротьбу з половцями, з Володимиром “Мономахом”: “Одолаша всим погнаньскым языком ума мудростью, ходяша по заповедемь божим: устремил бося на поганыя яко лев; сердит же бысть, яко и рысь, и губяша и коркодил; и прехожаху землю их, яко и орел, храбор бо бе, яко и тур. Ревноваше бо деду своему Мономаху, погубившему поганыя измаильяны, рекомыя половци…”.

Створення парадигми нового ідеального володаря є свідченням розвитку в нових умовах державної еволюції Русі ідейно-політичної думки східних слов’ян. Важливо нагадати, що князь Роман Мстиславич – політичний діяч і полководець – в ті ж самі часи яскраво предстає і на сторінках “Слова о полку Ігоревім”, де також відзначається його успішна боротьба проти сусідів – литовців, ятвягів та половців.

Складанню преамбули до Галицько-Волинського літопису сприяли важливі події в історії Південно-Західної Русі XIII ст., а саме тривала, широкомасштабна діяльність князів Данила та Василька по поверненню батьківської спадщини, відновленню держави Романа Мстиславича. В таких умовах, безумовно, треба було ідеологічно і політико-юридично довести історичну правочинність претензій Романовичів на роль політичних лідерів у Південній Русі. Галицько-Волинський літопис, який створювався з метою прославлення Данила, Василька та їх родини, постійно підкреслює цей зв’язок.

Так, вже в статті під 6710 р. підкреслюється, що Роман – “великий князь”. Нижче відзначається велика любов волинян до нього, його родини і вірність його політичному курсу (стаття під 6712 р.). В ній йдеться про підтримку волинянами племінника Романа белзького князя Олександра Всеволодовича, який, використовуючи допомогу польських полків, підійшов в 1209 р. до Володимира Волинського. “И отвориша им врата володимерци, рекуше: “Се сыновець Романови””. “Великою княгинею” називає західноруський книжник і вдову Романа, яка довгий час успішно виконувала роль регентші при малолітніх синах Данилові та Васильку.