Читать «Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття» онлайн - страница 90

Цікаво, що розповсюдження билин про Романа в північноруських районах пов’язано не лише тільки з переміщенням з півдня частини східнослов’янського населення під тиском степових завойовників. Так, згаданий вище Б.О.Рибаков звернув увагу, що в XV ст. у Новгороді знаходить поширення серія ікон “битва новгородців із суздальцями”, де на чолі перших зображено Романа. Тутешні билини про князя, на думку вченого, не зв’язані з цими пам’ятками, проте пам’ять про Романа на півночі Русі в умовах боротьби Новгородської республіки з Московським князівством вимушує поставити під сумнів таку категоричність дослідника.

В праці В.М.Татіщева, як вже відзначалося на початку нашої книги, зберіглася яскрава характеристика князя Романа: “Цей Роман Мстиславич, внук Ізяславів, ростом був не дуже високим, проте широким і надмірно сильним; обличчя мав червоне, очі чорні, ніс великий з горбом, волоси чорні та короткі; лютий у гніві; недорікий, коли сердився не міг довго слова вимовити; багато веселився з вельможами, але п’яним ніколи не був. Багато жінок любив, проте жодна ним не володіла. Воїном був хоробрим і хитрим, у керівництві полками найкраще себе показав, коли велике військо угорців своїм малим розбив. Все життя своє у війнах провів, багато перемог здобув і під час однієї переможеним став. Всім сусідам був страшний”. Для порівняння наведемо опис сучасника Романа французького короля Філіпа II, що належить його хроністу Мартину Турському: “Він мав блискучу статуру, вишукані манери та приємне обличчя, був лисим і червоним, великий майстер поїсти та випити. Він був щирим з друзями і закритим для тих, хто йому не подобався. Завбачливий, завзятий у своїх рішеннях і твердий у вірі, він виявляв чудову швидкість у діях і прямодушність у своїх судженнях. Улюбленець долі, вічно побоюючись за своє життя, він швидко приходив у гнів і так само швидко заспокоювався; він був суворий стосовно знатних, що не проявляли по відношенню до нього покорності. Любив збуджувати між ними розбрат й охоче наближав до себе незнатних людей”. Це порівняння показує, що опис постаті Романа, що зберігся в праці В.М.Татіщева, носить вельми об’єктивний та реалістичний характер. Він відрізняється в цьому плані від панегиристичних характеристик Романа в “Слові о полку Ігоревім” та в преамбулі до Галицько-Волинського літопису.