Читать «Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття» онлайн - страница 89
Олександр ГОЛОВКО
6. Історична пам’ять про князя Романа (частина друга, остання)
Образ Романа Мстиславича в пам’яті народів Східної Європи
19 червня 1205 р. загинув володар майже всієї Південно-Західної Русі Роман Мстиславич. З життя пішла яскрава політична постать, діяльність якої протягом багатьох років впливала не тільки на розвиток давньоруських земель, а й багатьох інших країн та народів Східної та Центральної Європи. Свідченням цього є численні згадки про східнослов’янського володаря в польських, західноєвропейських та візантійських пам’ятках.
Смерть Романа сталася в апогеї могутності князя, в час піднесення великого державно-політичного утворення, що виникло, багато в чому, завдяки його величезної енергії. Ясна річ, що загибель володаря неоднаково сприймалася в різних країнах. Для півдня Русі вона стала справжньою катастрофою, початком нового витка удільної роздробленості, причому, що найбільш драматично, напередодні події загальносвітового значення – вторгнення полчищ монгольських ханів у Східну та Центральну Європу.
Останній похід галицько-волинського князя викликав справжній шок у верствах польського суспільства. Тут раптова кончина Романа сприймалася як справжнє чудо для поляків. Тому не випадково саме в Польщі ці події стали досить часто обростати різного роду епічними розповідями. Під впливом фольклорних пам’яток з легендарними описами Романа в епістолярних творах середньовічних хроністів з’являлося все більше і більше подробиць про “славну битву” під Завихостом. Ян Длугош згадував після докладного опису “битви” ще тричі про смерть Романа, а Мацей Стрийковський присвятив цілу оду “перемозі” поляків. М.Грушевський з цього приводу відзначав:
Неабиякий вплив діяльність західноруського князя справила на фольклор половецького та литовського суспільства, про що ми дізнаємося з епістолярних пам’яток їх сусідів. Так, згаданий вище Мацей Стрийковський переказує легенду, згідно якої Роман (в одному місці польський хроніст помилково його називає Ростиславичем, хоча мова, безумовно, йде про Мстиславича) багато ятвягів та литовців після походу до Прибалтики вивів до Києва та інших руських “замків”, де наказав впрягати полонених до плугів, з приводу чого один з литовців-невільників начебто сказав князеві: “
В Галицько-Волинському літопису під 6759 р., де розповідається про одну з перемог синів Романа Данила та Василька, пишеться, що Романовичі
Широко предстає образ князя Романа в українському та російському фольклорі. “