Читать «Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття» онлайн - страница 24

Одержання столичного престолу завжди призводило до значних змін у політичній поведінці будь-якого князя. З “сепаратиста” він автоматично перетворюється на прихильника сильної центральної владу, одночасно втрачає підтримку багатьох тимчасових союзників, бо останні ставали його суперниками, прагнучи мати таку ж саму владу. Почав шукати нових союзників і волинський князь, оскільки не хотів зміцнення Ізяслава Давидовича в Києві. Ним став перш за все недавній суперник – галицький князь Ярослав Володимирович, який сам на той час опинився у досить скрутній ситуації. Проти нього виступив із зазіханням на Галич князь Іван “Берладник”, котрого підтримав новий київський князь.

В вересні 1157 р. германський імператор Фрідріх I “Барбароса” в листі до свого духовника єпископа Вібальда, описуючи свій переможний похід проти Польщі, відзначає, що полякам допомагали “gentium Ruthenorum, Parthorum, Pruscorum, Pomeranium, maximum exercitum collegisset (народи рутенів (русів. – авт.), партів (половців. – авт.), прусів, поморців, зібравши великі загони)”.

Коментуючи це повідомлення, С.Кучінський вважає, що скоріше за все під згаданими загонами “рутенів” імператор розумів або загони галицького князя Ярослава Володимировича (до цієї позиції польський автор більше схиляється), або волинського князя Мстислава Ізяславича. На нашу думку, є всі підстави думати, що воєнний контингент в Польщу послали князі Ярослав Володимирович та Мстислав Ізяславич разом. Це було елементом військово-політичного союзу обох князів.

Не зупиняючись докладно на подальших подіях на півдні Русі, зазначимо, що 20 грудня 1158 р. Ярославу і Мстиславу вдалося захопити Київ, проте вони вирішили віддати столицю свому нещодавньому союзнику Ростиславу Мстиславичу. Ця передача Києва смоленському володарю пояснюється не якоюсь поступливістю Романа до рідного дядька, а тим, що волинський князь, вочевидь, ще не мав достатніх сил для реалізації власних претензій на Київ.

Отже, Ростислав Мстиславич удруге став київським князем, але цього разу його князювання було відносно довгим, особливо якщо врахувати той буремний час, коли воно відбувалося (1158–1169 рр.). В той час Мстислав у традиціях доби часто-густо приходив до Києва, щоб прийняти участь у черговій воєнній кампанії Ростислава, проте, допомагаючи дядькові, Мстислав не забував про власні інтереси. Так, 1161 р. між Мстиславом і Ростиславом навіть виник конфлікт через претензії племінника київського князя на декілька міст під Києвом, які вже наступного року він з ласки київського князя отримав (Торчеськ, Білгород, Канів). Цікаво, що пізніше в 1195 р. Торчеськ, Треполь, Корсунь, Богуслав, Канів належали вже князеві Роману. А в 1231 р. онук Мстислава Данило Романович передав Торчеськ дітям свого тестя Мстислава Мстиславича “Удатного” (або “Удалого”).