Читать «Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття» онлайн - страница 23

Вже навесні 1155 р., невдовзі по оволодінню Києвом, князь Юрій Володимирович “Довгорукий”, посилає військо до Пересопниці, звідки також було вигнано Мстислава. Це був не локальний конфлікт за володіння другорядним містечком на річці Горинь, бо зразу ж після цього Юрій звертається до галицького князя Ярослава Володимировича, щоб той здійснив похід до головного центру володінь Мстислава Луцька.

Без всякого сумніву, що новий київський князь прагнув позбавити свого суперника всіх володінь. Здійснити ці наміри не вдалося, оскільки невдовзі через напад половців на Київ, Юрій вимушений був повернутися до Києва. Проте Ярослав галицький сам по собі був дуже небезпечним для волинських князів Мстислава та його брата Ярослава. Літопис повідомляє, що Мстислав, залишивши Луцьк брату, відправився до Польщі. Вірогідно, волинський князь хотів отримати у родичів допомогу. Не виключено, що саме в цей час до Польщі відправляється і дружина Мстислава Агнеса з сином Романом, оскільки ситуація для князівської родини була в цей момент дуже небезпечною! Якщо це так, то останній пробув у сусідній країні біля 12 років.

Війна на Волині, яка не призвела до повної перемоги Юрія суздальського та Ярослава галицького, показала суздальському князю, що завоювати Київ та Південну Русь набагато легше, ніж їх утримати у власних руках. Тому зразу ж після завершення бойових дій князь Юрій запропонував дядькові Мстислава Ізяславича смоленському князю Ростиславу Мстиславичу спільно володіти Києвом та Київською (“Руською”) землею. В тому ж 1155 р. Мстислав відновив свою владу на Волині, завдяки сприянню дядька Ростислава помирився з Юрієм Володимировичем, проте від планів боротьби за столицю Русі не відмовився.

Однак ця боротьба була у перспективі дуже складною, оскільки навіть на Волині Мстислав не був повним господарем. Деякі з найближчих родичів Мстислава – місцевих удільних князів – були дуже близькими спільниками князя Юрія, отримували від нього допомогу. Саме цими обставинами можна пояснити те, що 1156 р. Мстислав Ізяславич напав на Володимир-Волинський і вигнав звідси дядьку Володимира Мстиславича. Літопис докладно розповідає про похід у відповідь Юрія Володимирровича та Ярослава галицького на допомогу князю-вигнанцю. Цей опис є доказом того, що Мстислав Ізяславич користувався неабиякою підтримкою волинян, бо могутнім союзникам так і не вдалося підкорити Мстислава і повернути Володимир-Волинський його колишньому власнику.

Зміцнення позицій князя Мстислава на Волині призвело до поступового зростання його воєнно-політичного авторитету по всій Південній Русі. Невдовзі йому вдається утворити коаліцію з чернігівським князем Ізяславом Давидовичем, а також з недавнім співправителем Юрія у Києві Ростиславом Мстиславичем. Наслідком дій цього союзу стала поява нового київського князя: після смерті 9 травня 1157 р. Юрія Володимировича стіл у місті на Дніпрі зайняв вище згаданий Ізяслав Давидович.