Читать «Князь Роман Мстиславич та його доба. Нариси історії політичного життя Південної Русі XII – початку XIII століття» онлайн - страница 26

У будь-якому випадку, перебування у Польщі, можливі поїздки до Німеччини, що було у традиціях польської знаті, створювали умови для Романа та його братів отримати звичну для європейського суспільства освіту. Згадка в синодику Ерфуртського монастиря про смерть Романа, який надав бенедиктинцям велике пожертвування 30 марок срібла, дає підставу гадати, що князь в дитинстві певний час проживав в монастирській оселі і тут одержав монастирську освіту. “Роман, – пише з цього приводу С.Томашівський, – перебував значну частину своєї молодості у Польщі та Німеччині, що не остало без корисного впливу на політичний світогляд і духовну культуру нащадка такого високоталановитого роду як Мстиславичі”. Дійсно тісні родинні зв’язки, безумовне добре знання польської мови, звичаїв, традицій, виховання за традиційною для католицького світу системою робили Романа своєю людиною серед польських князі та магнатів. Це відіграє неабияку роль у подальшому житті та діяльності князя.

Новгородська епопея

У ту неспокійну добу дитинство князівських дітей часто закінчувалося досить рано. Згадаємо, як у своєму “Повчанні” Володимир Мономах згадував, що він “тружал, пути дея и ловы с 13 лет”. Так сталося, можливо трошки у більш зрілому віці, і з Романом. Згідно Київського літопису 1168 р. мешканці Новгорода Великого запросили до себе на князювання старшого сина нового київського князя Мстислава.

Проте свідчення більш точних щодо подій на півночі новгородських джерел дають підставу стверджувати. що це запрошення було надіслано до Києва ще у другій половині 1167 р. Вірогідно, що Роман Мстиславич у першій половині означеного року повернувся на Русь, прибувши сюди разом із польським загоном, який згодом допоміг Мстиславу Ізяславичу та Ярославу Володимировичу завоювати Київ.

Новгородська земля в добу феодальної роздробленості відігравала особливу роль у політичному суперництві різних князівських кланів, що боролися за верховенство на Русі. Тому, наприклад, в середині XII ст. князі, що контролювали Київ, постійно прагнули одночасно взяти під свою опіку і Новгородську землю. Для нормального політичного життя Новгорода важливим була орієнтація на найбільш могутні князівські угруповання. Причому це не означало обов’язкового автоматичного підкорення найсильнішому на Русі володареві, бо на характер взаємин мешканців міста з власним князем значно впливали відносини Новгородської землі з сусідами. Так, наприклад, дуже складними були відносини Новгородської держави з Ростово-Суздальською (Владимиро-Суздальською) Руссю, що було викликано і суперництвом у колонізації північних земель, і конфліктами на спільному кордоні. Тому ставленик суздальських князей на столі в Новгороді з’являвся лише під тиском на місто східного сусіда. Відносини новгородського люду з таким князем завжди були недобрими: при найкращій нагоді бояри показували йому шлях із міста.

В літературі довго недооцінювалося значення ролі князя в політичній структурі Новгородської держави. Досить виважено це питання розглядає П.П.Толочко, який відзначає, що князь там зовсім не був найманим воєначальником. “Часта зміна князів на новгородському столі, – пише дослідник, – як це не парадоксально, свідчила не стільки про їх безправність, скільки про постійне прагнення боярства обмежити князівські прерогативи”. Хоча влада князя у Новгороді не була спадковою, він і тільки він виконував головні воєнні, судові, дипломатичні функції.