Читать «Книга Балтиморів» онлайн - страница 205
Жоель Діккер
Вони страшенно зголодніли, тому відразу пішли до кухні.
Зробили сандвічі з тостового хліба з холодною індичкою, сиром і майонезом. Поласували. Повернувшись додому, хлопці заспокоїлися. За два дні в автобусах вони геть зморилися. їм хотілося прийняти душ і відпочити.
Попоївши, вони піднялися нагору. Зазирнули до Гіллелевої кімнати. Поглянули на давні малюнки, що висіли на стінах. На дитячому письмовому столі стояла світлина, де вони були зняті коло рекламного стенда на підтримку Клінтона під час виборів 1992 року.
Вони всміхнулися. Вуді вийшов із кімнати, пройшов коридором і ввійшов до спальні дядечка Сола та тітоньки Аніти. Гіллель зиркнув у вікно. Його серце здригнулося: в саду займали позиції поліцейські у бронежилетах і шоломах. Їх помітили. І тепер вони були мов щурі в пастці.
Вуді знай стояв на порозі спальні. Стояв спиною й нічого не бачив. Гіллель обережно підійшов до нього.
— Не обертайся, Вуді.
Вуді послухався і не рушив з місця.
— Вони тут?
— Так. Скрізь поліція.
— Не хочу, щоб мене загарбали, Гілле. Хочу лишитися тут назавжди.
— Знаю, Вуді. Я теж хочу лишитися тут.
— Пригадуєш школу Оук-Трі?
— Авжеж, Вуді.
— Що б я робив без тебе, Гіллелю? Дякую тобі, ти надав сенсу моєму життю.
Гіллель плакав.
— Дякую й тобі, Вуді. Вибач мені за все, що я укоїв тобі.
— Я давно вже все простив тобі, Гіллелю. Я завжди любитиму тебе.
Гіллель дістав револьвер Вуді, якого таки не викинув. Замість нього він жбурнув у річку камінь.
Він притулив дуло Вуді до голови.
Заплющив очі.
На першому поверсі пролунав страшенний гуркіт. Група вторгнення вивалила двері й удерлася до передпокою.
Гіллель вистрілив. Вуді повалився додолу. На першому поверсі почувся галас. Поліцаї позадкували, подумавши, що стріляють у них.
Гіллель уклався на ліжку своїх батьків. Сховав обличчя у подушках, загорнувся в простирала, вдихнув усі запахи свого дитинства. Знову побачив своїх батьків, був недільний ранок. Вони з Вуді урочисто заходять до спальні, несуть сюрприз — таці зі сніданком. Сідають на ліжку і роздають старанно спечені пиріжки. Сміються. Сонце струмує крізь відчинене вікно, купаючи їх у своєму промінні. Їм належить увесь світ.
Гіллель притулив дуло до скроні.
Всьому є край, як і всьому є початок.
Натиснув на гачок.
І все скінчилося.
Частина п’ята
Книга відновлення
45
Червень 2012 року у Флориді був душний і спекотний. Я переймався переважно тим, що шукав покупця на дядечків дім. Треба було позбутися його. Та я не хотів продавати його першому-ліпшому покупцеві.
Від Александри новин не було, і це мене турбувало. Ми ото цілувалися у мене вдома в Нью-Йорку, та потім вона подалася до Сан-Кабо-Люкаса, щоб налагодити стосунки з Кевіном. За чутками, що дійшли до мене, їхня мандрівка до Мексики завершилася провалом, але я хотів почути це від неї самої.
Урешті вона зателефонувала мені й сказала, що буде влітку в Лондоні. Про те вже давно було відомо. Вона саме працювала над новим альбомом, тож частину його мали записувати в досить відомій англійській студії.
