Читать «Книга Балтиморів» онлайн - страница 197

Часом вона і справді гнівалася. Гнів її був пречудовий. Шалений, зате незрівнянний. Вона страшенно розлютилася на мене, помітивши, що я шпигую за нею з Вуді, та ще й ревную до нього.

Щоб не зчиняти бучі вдома, вона сказала Вуді й Коллін:

— Ми з Маркусом поїдемо в супермаркет.

Ми посідали в авто, вона трохи проїхала, поки нас не стало видно, зупинилася й зарепетувала:

— Маркусе, ти геть здурів? Ти ревнуєш мене до Вуді?

А мені ще й посперечатися з нею закортіло. Я сказав, що вона надто вже уважно ставиться до нього, що називає його на ім’я й на прізвище.

— Маркусе, Вуді вбив людину. Ти розумієш, що це означає? Його судитимуть за це. Тож йому потрібні друзі. А ти не друг своїм братам, якщо маєш до них цілу купу претензій!

Вона казала правду.

Тільки Вуді вважав, що його посадять до в’язниці. Дядечко Сол кілька разів їздив до Коннектикуту, щоб підготувати його захист, і певен був у протилежному.

Та здобувши доступ до слідчої справи, він збагнув, що ситуація гірша, ніж він собі думав.

Прокурор не пішов за версією про необхідну самооборону. Навпаки, він вважав, що Вуді незаконно промкнувся до Люкового помешкання, та ще й зі зброєю. Дійшли висновку, що то Люк був у стані необхідної самооборони, що він намагався приборкати Вуді. Отож прокуратура висунула обвинувачення у вбивстві. Що ж до Коллін, то її мали обвинуватити в співучасті у вбивстві. Незабаром і проти неї мали відкрити справу.

У спокійному досі будиночку в Коннектикуті здійнялась паніка. Коллін казала, що не уявляє собі, як це її посадять до в’язниці.

— Не переймайся, — казав їй Вуді. — Тобі нема чого боятися. Я подбаю про тебе, як ото ти дбала про мене після смерті тітоньки Аніти.

Ми не розуміли, що він мав на увазі, аж до дня, коли відкрився судовий процес. Не порадившись із дядечком Солом і адвокатом, Вуді заявив, що сам підбурив Коллін проникнути в дім. Казав, що вона хотіла відрадити його від цього, та він усе ж таки заліз до хати, а вона подалася за ним, щоб забрати його звідти. Потім приїхав Люк і застав їх там.

Під час перерви адвокат спробував умовити його.

— Ти з глузду зсунувся, Вуді! Нащо ти так оце обвинувачуєш себе! Нащо я тебе захищаю, якщо ти таке про себе кажеш?

— Я не хочу, щоб Коллін потрапила до в’язниці!

— Довірся мені, і ніхто туди не потрапить.

Опитавши мешканців Медісона, адвокат потроху зібрав свідчення про те страшне життя, яке влаштував Люк для Коллін. Та прокурор і тут не погодився: не Коллін убила Люка, і їхнє подружнє життя не має ніякого стосунку до того, чи діяв Вуді в стані необхідної самооборони. Обвинувачення вважало, що він вистрілив не задля того, щоб покласти край нападові, як мало бути під час необхідної самооборони. Він прокрався до Люкового дому зі зброєю. Він від початку хотів убити його.

Суд обертався поразкою. За два дні судових засідань уже не було сумніву, що Вуді запроторять до в’язниці. Щоб уникнути тяжкого покарання, дядечко Сол вирішив піти на угоду з обвинуваченням: Вуді визнає себе винним у вбивстві, а за те отримає короткий термін ув’язнення. Під час тієї наради виявилося, що прокурор стоїть на своєму й умовити його не пощастить.