Читать «Знайти і затримати» онлайн - страница 50

— А хто? Ти з ними грав у карти, розмовляв, ти і підказав їм, — заперечив Гліб Цибуху. — Це засвідчать вони.

— Ні, ні, клянусь… — захлинався від хвилювання. — Я тільки так, між іншим сказав…

Він зацьковано, безпорадно поглядав то на нас, то на Савлука, зрозумівши, що вскочив у добрячу халепу. Мабуть, справді Чмих не причетний до вбивства, але мимоволі посприяв йому, розповівши Шакулі й Філону про Ричка.

— Заспокойся і розповідай, як усе сталося, — наказав йому Махов.

— Що я наробив? Хто мені повірить? — Чмих обхопив голову руками. — Я зустрівся з ними коло гастроному. Вони бачили, як я вилазив з «Волги», бачили Клима Захаровича і того Ричка. В гастрономі набрали горілки, пива й пішли до Коцюби. Випили, почали в очко… — облизав пошерхлі губи. — Коцюба махлював, і Шакула з Філоном програвали, але комизились, чванились, що мають багато грошей. Я не витерпів і кинув, що копійка це, а не гроші, от один дядько натовк у панчоху… Я ж не знав, начальнику, не думав, що вони рішаться на таке.

— Далі?

— Філон не звернув уваги, а Шакула потроху, непомітно почав мене випитувати. Я ж не знав, не думав…

— А хто посвідчить: Шакула і Філон? — Слідчий дивився на Петра.

— Вони мене потягнуть за собою… — захитався на стільчику Цибух. — Потягнуть… Пропав я, пропав…

Його теревені за чаркою і картами привели до злочину.

— Може, Коцюба підтвердить? — кинув я йому рятівне коло.

— Іван? Продасть він мене теж, — безнадійно мовив.

Цибух потрапив у скрутне становище. Коли не буде свідків, суд вважатиме його причетним до вбивства з метою пограбування: Хоч і не викликав Чмих у мене симпатії, але стало шкода його.

— А раніше ти з ними зустрічався? — доброзичливо, без ноток офіційності, запитав Махов.

— Вранці, біля пивної бочки. Коцюба і познайомив нас.

— А де тебе вчора бачив Загата?

— Не знаю.

— Коцюба сидів із Шакулою?

— Ні, Шакулі хтось дав Іванову адресу.

— Да, Петре, важко тобі доведеться, — підсумував слідчий.

— Влип, ох і влип… — забриніли сльози в голосі Цибуха. — Вдруге мати не витримає.

— Завжди ви надто пізно згадуєте матір, — зауважив я.

— Товариші, а я? — встряв у розмову Савлук. — Я можу посвідчити.

— Про що, Климе Захаровичу? Ви ж не були у Коцюби, — заперечив я.

— Н-да… — розчаровано протяг пенсіонер.

— Збирайтеся, поїдемо до Коцюби, — звівся Махов.

Савлук пішов за машину, почав перевдягатись. Петро, засмучений, аж посірілий, продовжував сидіти на стільчику. Я підняв пляшку й поставив її на поличку. Не раз стикався із такими хлопцями. По-різному вони поводились у подібних ситуаціях, але єднало їх одне: нікому не хотілося знову отримувати строк. Оголювалася справжня суть кожного, людська суть. І Цибух не виняток.

— Я готовий, — сказав Савлук. — Зараз виведу машину,

— Не треба, у нас свій транспорт, — і я звернувся до Чмиха. — Вставай, Петре, і тільки без фокусів.

Цибух подивився на мене безтямними очима, мабуть зреагував лише на своє ім'я, і все інше до нього не дійшло. Я доторкнувся до його плеча.

— Ходімо, — повторив.

Він важко звівся і, непевно ступаючи, вийшов з гаража. Дарма я його попереджав: приголомшений підозрою, він став безвільним і байдужим. У такому стані не тікають. Савлук замкнув гараж на три замки, і ми рушили до «газика». Я здогадувався, чому Клим Захарович товаришував з Цибухом. Те, що він допомагав йому біля машини і на городі, — то дрібниця. Пенсіонера тягнуло до хлопця, бо він втратив сина. Може, Петро чимось нагадував його. Он як стурбовано старий зазирав йому в обличчя…