Читать «Знайти і затримати» онлайн - страница 49
Віктор Тимчук
— Сьогодні.
— Хм… А вчора Цибух до вас не навідувався?
— Під вечір. Я саме чистив свіч… — Савлук затнувся й злякано вилупив очі. — Ні, ні, не Петро… І коли він встиг щось у ній зіпсувати?
— Це, Климе Захаровичу, встановить експертиза, — зауважив Гліб. — Ви більше нічого не робіть коло машини.
Несподівано перед гаражем з'явився кучматий, середнього зросту, хлопець у тільнику з рукавами, в штанях невизначеного кольору і сандалях на босу ногу. Він тримав у руці пляшку вина, білого міцного, або у просторіччі — «біоміцину». Його каштанові очі весело блищали. Наче знайомий, ніби десь… Чмих! Він!
— Захаровичу, чого засумували? — бадьоро заговорив Цибух і поплескав по пляшці. — Давайте штакани. Зараз хильнемо по грамульці — і закучерявиться світ.
Савлук мовчав. Петро зайшов до гаража, зиркнув на Махова, потім на мене.
— Слухай, кореш, де я тебе бачив? — дивився на мене, почухав кудлату голову, почмихав носом. — А, ти сидів у Іллюшки. Теж у нього на гачку? Ну, то дрібниця. Давайте роздушимо банку за знайомство.
Цибух балакучий, збуджений. Я звівся і став у воротях, перекрив йому про всяк випадок шлях до втечі.
— Помовч, Петре, помовч, — скривився Савлук і недбало махнув рукою. — Ет!
— Чого мовчати, Захаровичу? — світив очима.
— Сідай, — Махов кивнув на звільнений стільчик.
— А штакани? — не вгавав Цибух і сів, поставив між ногами пляшку.
— Тобі привіт від Шакули і Філона, — сказав я.
— Ідуть вони… — Чмих вилаявся і засміявсь. — Обдерли ми їх з Коцюбою до нитки. А де ти зрізався з ними?
— Коли, ж це ви їх так обчистили? — запитав Гліб.
— Вчора, кореш, вчора, — Цибух поплескав себе по кишені.
— Тепер тиждень заправлятимуся біоміцином. О!
Нічого, не підозрюючи, він вибовкнув важливі факти. Тепер залишалося з'ясувати, як Шакула і Філон дізналися про Ричка і його другий приїзд у місто. Власне, ми здогадувалися, хто їм розповів про грошовитого дядька. От лише — випадково чи навмисне? Від того залежала доля Цибуха.
Чмих, мабуть, знав адреси, куди могли з'явитися Шакула і Філон, якщо проникнуть у місто. На нас стривожено позирав Савлук. Я ступив до Цибуха й поклав йому на плече руку, притис до стільчика.
— Ну, облиш… — заворушився той. — Давай, штакани.
— Петре, це ж товариші з прокуратури! — не витримав і вигукнув Савлук.
Цибух сіпнувся, щоб встати, й затих. Я відкотив ногою подалі пляшку з вином.
— Де ти зустрівся з Шакулою і Філоном?
— Я не сука, начальнику, своїх не продаю! — верескнув Чмих.
— Так, не продаєш… — Гліб спокійно продовжив: — Значить, це ти з ними сьогодні вбив на автовокзалі Ричка. Ти?
— Якого Ричка? Якого? — зблід Цибух. — Ти мені, начальнику, не чіпляй на вуха лапшу.
— Вбили Терентія, що хотів купити в мене хату, — з відчаєм мовив Савлук.
— Терентія?! — витріщився Чмих. — Того дядька, що вчора з вами їхав, і мав сьогодні…
— Того, — підтвердив я.
— Ну, то як? Ти їх намовив, і Шакула підколов Загату, — допитувався Махов.
— Шакула Загату… — не зовсім усвідомлюючи, про що йдеться, повторив Петро. — Іллю… — І раптом з розпачем: — Не я! Не я! — рвонув тільник на грудях, зацокотів зубами.