Читать «Знайти і затримати» онлайн - страница 32

Клава встала й підійшла до Філона, присіла поруч. Філон з ревнивою цікавістю позирав спідлоба на неї.

— У мене залишилося твоє фото, — нарешті несміливо сказав. — Їздив у село до твоєї матері, був у твоїх сестер.

— А до моєї бабусі не заходив? — схвилювалася Клава.

— Бабусі… Насміхаєшся… Ти розрахувалася з того БМУ?

— Так, і живу в гуртожитку.

— А, ось чому тебе не було у нашої хазяйки.

— Ти справді не заходив до бабусі?

— Та заходив, няньчилася з чиїмось внуком, такий кучерявий малюк… Я тебе шукав, Клаво.

— Не шукай, Сергію, і дай мені спокій. Можливо, останній раз бачимось. Спаскудив ти собі й мені життя. І через що? Хотів гарно жити? То живи чесно, працюй, а все інше з часом…

— Стара твоя молитва. Як вона мені набридла, — Сергій гидливо скривився.

Клава покинула його й сіла на колоду біля Юри. Я чула їхню розмову і зрозуміла, що вона була його дружиною. А Максим вважав, що з Філоном вона лише зустрічалась. Як він поведеться, коли дізнається? Да, йому зараз нелегко: обманула його Клавка, не сказала правди. Та й він… Господи, ми обоє з ним два чоботи — пара. Адже я не краща в очах Юрка. Не краща. Він теж мав право мене зневажати.

Я подибала до своїх, сіла біля Клави. Шакула, бавлячись ножем, сторожко поглядав на нас. Я молила бога, щоб хтось прийшов сюди, багато людей, і тоді бандити нічого не зможуть зробити. Коли б міліціонер… Шакула сів, почухав потилицю. Потім встав, пройшовся, зупинився над захисними шоломами, підняв одного, одягнув, поплескав по голові.

— А в ньому, Філоне, зручно битись, — зауважив і раптом вихопив з-під сорочки пістолет, навів на нас і загорлав — Хенде хох! Хальт! Шнель! Доннер-веттер! Пух, пух, пух… — і зареготав.

— Боже, який страшний, — прошепотіла я.

— Схожий, схожий… — багатозначно сказав Юрій.

Шакула враз перестав реготати.

— На кого схожий, очкастий, га? — грізно підступив до нього.

— Не в'яжись до людини, Мироне, — суворо мовила Клава.

Мирон… Я аж здивувалася, що у нього було людське ім'я.

— Тебе посадять, Шакуло, і ти страшенно цього боїшся, — не замовк Юрій. — Ти від страху й робиш свої підлості. Це тут ти герой. Ми ще побачимо, який у тебе буде вигляд на суді. Побачимо. Ми всі станемо свідками.

— А, стукач!.. — заревів Шакула, підскочив і вхопив Юрія за горло. — Ти, гнидо, будеш свідком? Задушшу-у…

Юрій здоровою рукою відбивався від нього. Максим хотів чи звестися, чи дременути. А я… я заніміла. Та нараз Клава штовхнула Шакулу в плече, і він заточився, відпустив Юрія. Після миттєвої розгубленості бандит кинувся до неї, схопив за коси, заломлюючи голову, й страшно засичав:

— Ах ти, стерво… — турнув Клаву до колоди.

Юрій масажував шию, ледве ковтаючи слину. На шиї, тонкій, як у горобця коліно (так казала моя мати), виднілися синці. Посеред галявини лежала Клавіша сіра сумочка. Шакула никав поляною, наче неприкаяний. Підібрав Юркові окуляри без скелець, начепив їх Максимові, мовчки ткнувши під ніс здоровенний кулак.

Долинув гудок тепловоза, і я уявила вагони, повні пасажирів, які спокійно їхали, пляж, де ми так щасливо, безтурботно проводили час, загораючи, готуючись до екзаменів, і мене охопили глуха, невимовна туга й розпач, гірке почуття безвиході, мов опинилася серед пустелі, сама як палець, і ні звідки чекати порятунку.