Читать «Знайти і затримати» онлайн - страница 30

— Ні, я так не можу! Не можу! — Юрій раптом встав і пішов на Шакулу. — Тут за нас проливали кров, гинули партизани, а ви!..

Шакула наставив ножа і чекав Юрія з блюзнірською посмішкою, присадкуватий, наче ведмідь, а Юра скидався на підлітка, що у відчаї, не тямлячи себе, кинувся на хижого звіра.

— Стій, Юро, стій, — змучено сказала Клава.

Юрій наткнувся грудьми на ніж і зупинився. На його білій тенісці зачервоніла плямка. Шакула відскочив убік і схопив Юрія за руку, різким рухом заломив її за спину. Пручаючись, Юрко гукав:

— Макс! Марино! Чого ж сидите! Макс! На мотоцикл!

Я затулила долонями лице й заскімлила. Чула — Клава звелась, і відразу пролунав злий голос Філона:

— Клавко! Не пхай свого носа! Бахура завела…

Я прийняла долоні й побачила: Клава стояла, а Шакула кинув Юрія на землю, приставив до його горла ніж, і, Юрко, знесилений, лежав і не ворушився. Бандит зірвав з нього окуляри й сховав до кишені, став ближче до Філона й з презирством дивився на Юрія. Він піднявся й безпомічно озирнувся навколо. До нього підійшла Клава, взяла за руку й підвела до колоди. Я боялась глянути на нього, побачити кров на тенісці… Клава дістала з сумочки хустинку, змочила її парфумами й приклала до рани. Максим і Філон ревниво стежили за тим, що вона робила.

— Шакуло, надінь окуляри Максові, — раптом запропонував Філон. — Хай покрасується штиблет.

— Гарно придумав, — Шакула підійшов і надів окуляри Максимові, погрозив пожем. — Скинеш — о! — відступився, помилувався виглядом хлопця. — Дивись, який піжон! Професор!

Максим сидів і не ворушився. Окуляри спотворили його обличчя. Він був схожий на чорну настовбурчену ворону під дощем.

— Тебе все одно, Шакуло, спіймають і посадять за грати, — на диво безбоязно сказала Клава.

— Разом із твоїм посадять, — зловтішно додав той. — Я б тобі показав Максика-ваксика. Вона, Філоне, може, з ним…

— Не базікай, Клавка не така.

— А ти зараз почуєш, — Шакула підступив до Максима, притис до його горла ніж. — Ну, професоре, що між вами було? Ну!

Боже, який жалюгідний Максим! І ще в окулярах… Мені не вірилося, що він признається перед чужими людьми, відкриє сокровенне. А я… Яка я гидка! Нашорошила вуха й чекала, чекала…

— Я нічого… — видушив Максим. — Ми лише цілувались.

— Макс! — у відчаї мовила Клава. — Яка ж ти погань, Шакуло.

— А ти її любиш? — крізь задоволений сміх питав Шакула. — Любиш? Ну! Штрикну!

— Я з нею недавно, — промимрив Максим. — Я тільки так…

— Тільки так, Максиме?! — Клава вражено дивилася на нього повними сліз очима. — А ти ж говорив, клявся…

— Чув, Філоне, цілувались. Цілувались! — смакував Шакула.

Філон махнув рукою. Зненацька, різко Шакула вхопив мене за косу й потяг її донизу, аж запаморочилась голова, і я мимоволі заплющилася від болю й страху, вчепилася руками за колоду, щоб не впасти.

— А ти, куріпочко, любиш очкастого?

Я мовчала, вся холонучи, затерпли руки й ноги, а язик наче приріс до піднебіння, мов уві сні: хочеш бігти, а ноги не слухаються, кричиш, а голосу нема. Господи, невже ніхто не заступиться? Розплющила очі — прямо переді мною лискуче лезо з цяткою крові на вістрі й плескате лице бандита. Не людина, а колоть, оте замерзле груддя болота на дорозі.