Читать «Запізнілий цвіт валінурії» онлайн - страница 95

— Євгене, йди сюди! Чого ти стоїш там?

Він нічого не відповів. Мовчки зняв черевики і кинув їх на траву. Неквапно пішов до неї.

Вона сіла на кладку і опустила у воду пружкі, загорілі ноги. Хлопець зупинився за її спиною. Задивився, як там на дні, у самісінькому небі, віддзеркалюються їхні постаті. Зіперся долонями на худорляві дівочі плечі і легенько струснув їх: намагався жартувати. Ілонка навіть не здригнулася.

— Сідай, — мовила тихо. — Тут так гарно.

Вийняла з води ноги і підібгала їх під себе. Уважно придивлялася до спокійної гладіні озера.

Євген стояв нерухомо.

— Що ти там уздріла?

— Он, бачиш ту малесеньку квіточку? — тицьнула пальцем перед себе. — Це валінурія. Квітка, гідна подиву. Колись мені розповів про неї Миродіт. Наречений Вілени. Шкода, що ви не знайомі з ним. Треба обов’язково вас познайомити.

— Чим же цікава ця квітка, як там її?

— Валінурія, — повторила Ілонка. — Із сім’ї Hydrochorideac. Природа втілила в неї незвичайну ідею.

— Яку саме?

— Здатність до самопожертви.

— До самопожертви?

— Так.

— Цікаво. Але в ім’я чого?

— В ім’я любові, в ім’я нового життя.

— Дивно. Хоч, правду сказати, я нічого не розумію.

— Зараз я тобі поясню, — вона зручніше всілася на кладці.

Євген примостився біля неї, закотив холоші і опустив ноги у теплу, нагріту за день воду.

— Он то, — показала дівчина, — жіноча квітка. Бачиш, яка довга в неї плодоніжка? А там, біля неї, під водою, ледь видно чоловічу. Їй ніколи не дотягтися до поверхні.

— Чому?

— Природа грубо пожартувала над цими квітами. Все їхнє життя проходить у товщі води, в якомусь напівсні. І так аж до шлюбного часу. Всього раз на рік показується на сонце жіноча квітка, відростивши довгу спіраль своєї плодоніжки. На поверхні вона розцвітає. А із сусіднього стебла, крізь освітлену сонцем воду, за нею уважно спостерігає її наречений. Він теж тягнеться до поверхні. Але, не досягнувши і половини шляху, відчуває, що якась невідома сила зупинила його. Ріст стебла припиняється, і квітка не може дістатися поверхні, того єдиного місця, де має відбутися шлюбна спілка тичинок і пестиків. А вона, його вередлива наречена, чекає. І тоді мужня чоловіча квіточка надприродним зусиллям перериває власне стебло і спливає на поверхню. Підштовхувана хвилями, вона довго кружляє навколо своєї примхливої подруги, аж поки випадок не дасть змоги обмінятися коротким, як мить, поцілунком. І все. Жіноча квітка знову ховається у товщі води, щоб там виколисати плід нового життя.

— А він? Як же він? — все більше дивується Євген.

— Прибитий вітром до тихої заводі, гине, насолодившись миттєвим щастям.

— Чудово! Їй-богу, чудово.

— І благородно, — додала вона.

Нагнулася до води, намагаючись дістати квітку.

— Не чіпай, чуєш! Адже її життя і без того залежить від випадку.

— Та я… я тільки торкнулася до неї, — сказала і ще дужче потяглася вперед, тримаючись однією рукою за його плече. Аби застрахувати дівчину, він простер руку, перегородивши шлях до води. Тугими грудьми Ілонка налягла на неї. Нараз похопилася і, немов ошпарена, відсахнулася назад. Ще мить — і вона шубовснула б у воду.