Читать «Запізнілий цвіт валінурії» онлайн - страница 42

ГОЛОС ГАРКУНА. Велика, що й казати. І справді, ви маєте щось спільне зі своїм літературним двійником. А у вашого співробітника гарне асоціативне мислення, і закоханий він у вас, мабуть, по самі вуха.

ГОЛОС НІНИ. Де це ви взяли?

ГОЛОС ГАРКУНА. Всі закохані бачать свою обраницю як не Джульєттою, то Офелією. Не назвав же він вас якоюсь там Андромахою чи Прозерпіною. Та й, правду сказати, ім’я Офелія вам більше пасує, ніж Ніна. Але хіба знати вашій мамі, коли ви народилися, що її дочка буде більше схожа на Офелію, аніж на Ніну. Тож з вашого дозволу я теж буду звати вас Офелією. Можна?..

ГОЛОС НІНИ. Будь ласка.

ГОЛОС ГАРКУНА. А ваш співробітник, мабуть, кмітливий хлопчина і має смак. Знає, чим взяти. Як, кажете, його звати?

ГОЛОС НІНИ. Станіслав Однорічко.

ГОЛОС ГАРКУНА. Стривайте, стривайте… Футуролог?.. Прогнозист?

ГОЛОС НІНИ. Ви з ним знайомі? Як?

ГОЛОС ГАРКУНА. Багато знатимете, швидко постарієте. А Офелія для людства мусить бути вічно молодою. Ось так, люба моя принцесо. Офеліє… Ви працюєте у футурологічному інституті?

ГОЛОС НІНИ. Ні. Навчаюся в університеті й працюю у футурологічній бібліотеці.

ГОЛОС ГАРКУНА. Це що на вулиці Жюля Берна?

ГОЛОС НІНИ. Так. Ви б завітали коли-небудь до нас. Будемо дуже раді. У нас чудовий колектив.

ГОЛОС ГАРКУНА. Завітаю колись. Чого б і ні. У нас знайдеться, про що поговорити.

З магнітофонної плівки почувся телефонний дзвінок, і голос Гаркуна урвався. Потім після паузи почулося: “Перепрошую, Ніночко. Алло! Хто?.. А, це ви? Добридень, добридень… Усе в нормі, у формі… Догравати? Нічию пропонуєте?.. Е ні, дорогенький. Так діла не буде… Цієї партії я вам не подарую… Бач, до чого додумалися… Нічия… Отже, через десять хвилин… Де?.. Гаразд… Іду. Шахи я візьму свої. Домовилися…”

— Оце і все, що я встигла з ним поговорити й записати. — Ніна скрушно розвела руками: — Треба ж було так невчасно задеренчати тому телефонному дзвінкові.

Магнітофонна плівка все ще розкручувалася. По паузі знову почувся голос Гаркуна:

“Що вдієш! Треба йти. Ви вже даруйте мені, люба Офелійко. Я йому покажу нічию. Ич, який прудкий! Та ви не ображайтеся, заходьте до мене частіше. Мені приємно з вами розмовляти. Поважаю вдумливих слухачів. І взагалі, дивлюся на вас і ніби власну молодість переживаю. Обов’язково телефонуйте, заходьте. Ви в шахи граєте?”

ГОЛОС НІНИ. Ми з вами якось уже змагалися. Але нас було багато, ви, певне, мене не запам’ятали.

ГОЛОС ГАРКУНА. Он як! Ну і чим закінчився наш двобій?

ГОЛОС НІНИ. На тринадцятому ході я отримала мат.

ГОЛОС ГАРКУНА. Пригадав. Отже, ви і є оте зухвале дівчисько, яке завдало мені тоді скільки клопоту? Ви вже даруйте моїй неґречності. Я ніяк не міг поступитися. Така вже вдача. І, щоб не впасти у власних очах та заінтригувати вас, вибрав тринадцятий хід. А потім ще й заздалегідь клітинку визначив, у якій мусив бути затиснутий ваш король. Та про це я вже вам не оголошував. Отож заходьте, зіграємо ще.

ГОЛОС НІНИ. Зайду. Неодмінно зайду, Антоне Карповичу.