Читать «Загадка дивного кохання» онлайн - страница 16

шлюб і стали жити в квартирі разом з батьками. Батьки аж

тепер зрозуміли, що дочка має впертий характер і зробила

їм такий поступок на зло.

Прожила з ним кілька місяців і розлучилася, поїхавши

на роботу в інше місто, далеко від своїх батьків.

Чоловік теж згадав випадок, який показували по теле-

візору, як молода жінка, масивної статури, високого росту,

мабуть, вдова або розлучена, одружилася з хлопцем-ліліпу-

том. Але він був ходячий, міг навіть бігати. Всі насміхалися

з неї, бо це був нерівний шлюб, і вона не йшла з ним вули-

цею, взявшись за руки, а носила його скрізь на руках, хоч

він нагадував мініатюрного старика: мав руді вуса, бороду.

Такі особи – ліліпути чоловічої статі мають потяг до жінок,

але безплідні. Доля цього «нерівного шлюбу» невідома, бо

про них не мав пізніше ніякої інформації.

Прокинулась Леся зі сну й почала хникати, що батьки

прогнали її нареченого, як бродячого собаку, а Юрко для неї

навіть своїми розмовами по телефону приносив моральне

задоволення, а тепер – одна невизначеність і нудьга.

Що ж, інколи кохання не підпорядковується законам

логіки і психологічно не вмотивовано. Якщо хлопець й

27

справді надумав одружитися з нещасною дівчиною, посвя-

тити своє молоде життя, доглядаючи її, то це, на перший

погляд, заслуговує поваги. Але в очах багатьох людей, та й

в батьків Лесі – це уявляється божевільним вчинком. Невже

таку таємницю природи хтось осягне розумом, чи догада-

ється, що знайшов істину. Багато людей знає чимало таких

або подібних прикладів, але чомусь ніхто не може їх сис-

тематизувати, з’єднати в одне ціле. «А ти спробуй зроби, –

наче наказує хтось із висоти, – подумала мати, – і нехай зро-

зуміють суть цього явища не лише ті, що вміють читати і

комусь докоряти, але вміють думати».

***

Леся тяжко переживала, що Юрко вже ніколи не обі-

зветься до неї. Багато разів дзвонила йому, але завжди або-

немент був «поза зоною досяжності». Вона плакала, трем-

тіла, і батьки ніяк не могли її заспокоїти. Довго і боляче

мовчали вони, відвертаючи свій погляд вбік, бо не могли

спокійно дивитися на дочку, в очах якої бачили постійний

жаль і докір.

– А що робити? – питали тихо одне одного. – Хлопець

просив, можна сказати, благав нас, щоб дозволили йому

залишитися з нею, а ми так йому зневажливо відмовили.

Дружина жалісно кидала погляди то на дочку, то на

чоловіка і по хвилі мовила:

– Чує моє серце, що ми помилилися. Хлопець, напевно,

хотів принести радість нашій дочці, та ми його не зрозу-

міли, прийнявши за афериста, а тепер годі, щоб заспоко-

їлась дочка. Вона через таку психологічну травму може

захворіти і будемо мати на совісті, що так сталося.

Батько теж переживає, сидить нахмурившись і дов-

го-довго думає, відчуваючи як раз у раз ніби йому щось

стискує горло, годі слово промовити. Він не хотів перечити

дружині, бо давно дізнався, що причиною їхнього нещастя

винен саме він. Уже кілька років знає про це, бо пройшов

генетичне обстеження, яке хоч коштувало йому дорого, але

28

переконався, що в нього є патологічні відхилення в генах,

які привели до появи на світ хворої дочки. А ще від дале-