Читать «Забобон» онлайн - страница 161

Найкоротше неспокоїлася Галя. І їй було зразу маркотно, але трохи згоді обгорнула її нетерплячка. Вона була переконана, що мати мусить згодитися, й дожидала лиш на те, аби ця комедія вже раз покінчилася. Як же побачила, що ніхто інший не береться її кінчити, то вона сама взялася до того.

— Ну, мамцю, як же буде? Говорім уже раз виразно, без чулосці (Без сентиментів (Пол.)), — сказала, розсміялася голосно й раптом перервала сміх.

— Та що ж? Я ніщо проти того не маю. Але ти знаєш, що в Славка є ще батько.

— Е, батько! Як мамця скажуть, так буде. Ніби ми не знаємо, що татко зафше ідзє за радою мамці?

— Не дуже так батько мене слухає, як вам здається. От і тепер іще мушу поговорити зо Славком за батька.

А Броня подумала: "Ага! Ти хочеш говорити зо Славком на самоті. Але що ти сьогодні закрутиш, те я завтра розкручу".

На тім і покінчили, що їмость поговорить іще зо Славком про батька.

Як лиш увійшли до другої кімнати, то Микольцьо прискочив до Броні, вхопив її на руки й підніс догори:

— Го-го! Не дамо дівувати, не дамо дівувати. Вкінці, напиймося пива. Мамцю, дивіться, чиста сметана! А вкінці… перепрошаю, нарешті, як Славко ожениться, підуть до міста та й будуть проходжатись отак попід пахи. — Загнув праве рам'я та й ходив по хаті військовим кроком, показуючи, як Славко походжатиме з Бронею. — А вкінці, ми з Галею приїздитимемо до них два-три рази на тиждень. Повозкою, повозкою, добрими кіньми. — Удавав їзду, бігаючи по хаті. Отже повозки не міг удати, вдавав лиш доброго коня, намагаючись зігнути шию в каблуку. — А вкінці… перепрошаю, нарешті, для нас має бути завсіди прилагоджене добре пиво. Цілий Окоцім, ціле Пільзно! Вкінці, поп'ємося, як секретар від ради повітової. Знають мамця, чудовий чоловік, чудовий!

Став розповідати їмості, які мав пригоди той секретар по-п'яному, потім зійшов на те, що він чобіт не носить ніколи, лиш черевики, що Галя перестала на сніданок пити каву, а п'є лише гарбату, бо не хоче бути товста; що в них на стодолі була пара бузьків та й вивела троє молодих, але одно скинули з гнізда; що дяк найшов на дорозі стару підкову, приніс її до Микольця, бо думав, що то його коні загубили, — такий ретельний. І клепав, і клепав.

— Єзус! Марія! Перестань уже, Микольцю, бо мене вуха болять! — уговкувала його Галя.

Не було того способу, щоби заманити Славка на розмову про батька в чотири очі з їмостю. Як лише хто підступав до нього, аби намовити його до цієї розмови, то він здвигав раптовно плечима, випускав із-поміж віддутих губів якийсь дивний голос "бв" і тікав у противний бік. Соромився матері, а при тім боявся забобону. Був переконаний, що забобон зачинає вже показувати свої примхи. А на це переконання мав Славко видні докази як на долоні. Він знав, що йому належитья заплата за його дотеперішню гризоту. Знав також, що цю заплату одержав в особі Броні. Але, з другого боку, був певний, що за поодинокі, часткові хвилини радощів ждуть його такі ж частини смутку. Таких радісних хвилин зазнав досі дуже багато, тепер прийшла черга на всілякі неприємності. Одну вже й переніс на собі, коли через неуважливість Броні аж мусив тікати з родинної конференції. Другої ж неприємності вже не хотів цього вечора перебути. Зрештою, через те, що вважав себе так, якби переможцем над дотеперішніми життєвими невзгодинами, та брався Славко перехитрити свій забобон. Старався навмисне спровадити на себе малі неприємності, щоби тим самим збутися великих. Волів, щоби на нього гнівалися за те, що не хоче йти на розмову, аніж мав би почути від матері щось таке, що розвіяло би всі його плани й надії. Для того тікав і не хотів послухати ніякої намови. Ще мав такий вигляд, що при втечі може вдаритися в коліно, а це чей же також неприємність. Радше перенести не знати який великий біль у коліні, аніж довідатися від матері про перешкоди побратися з Бронею. Ця суджена, що врятувала його від такого страшного клопоту, та варта в нього стільки, щоби витерпіти задля неї біль хоч у коліні.