Читать «Забобон» онлайн - страница 160

"Якого чорта я сказала таку дурницю?" — думала Броня й плакала.

— Але ж, Бронцю, успокуй сє! — скричала Галя.

Та й їмость її вговорювала. А Славко стратив рівновагу, лупав переляканими очима кругом себе та й махав пальцями в повітрі, намагаючись зловити поруччя від крісла, що вихопилось йому з рук. Відтак поступився дрібними кроками трохи назад, найшов загублену рівновагу й силувався визволитися від обіймів своєї судженої. Почував тепер у собі обі неприємності: одну тую, яку зазнав тоді, коли на очах Пазі падав з лавки, а другу, коли мучився невигідним сидінням, як Краньцовська його обнімала. Опріч цього всього, горів цілий із сорому перед матір'ю за те, що вона довідалася про його вчинок.

Коли Славкові не вдалося визволитися легким способом, то він таки сіпнувся, лишив Броню на божу волю, а сам, нахилившись, побіг широкими кроками до дверей. Тікав так, як тоді від Краньцовської, коли не вдалось йому виманити від неї поцілунок.

— Славно! Славно! — кричав на нього Микольцьо й плескав у долоні. — Жених, жених! Укінці пиймо пиво! — Налляв дві склянки пива й показував Славкові на густу піну, що аж переливалася через верх. — Як сметана.

Але Славко, все ще похилений, зігнув голову вдолину й ударився долонею в потилицю.

— Йой, там таке… — шептав до Микольця й показав зуби, ніби сміявся.

До знаку, як тоді до забобону.

А Броня, витираючи хустиною очі, сіла знову на крісло й читала на їмостинім обличчі, немов на таблиці. "Та тебе, небого, мій син не брав силоміць!" — так стояло там написано.

Але, опріч того, бачила їмость у своїй уяві Краньцовську. Вона стояла за Бронею там, де перше Славко, й показувала з погордою пальцем на Броню: "Я догадуюся… я знаю напевне, як вона його зловила!"

Броня ж у душі лютилася сама на себе: "Нащо я це говорила? Який дідько заставляв мене так брехати? І як із цеї біди вилізти?"

Всі три мовчали, й усім трьом було на душі моторошно. Броня силувалась щось придумати, щось сказати таке, аби цілу справу заглагоїти. Отже не могла нічого придумати. Про дитину вона вже говорила в секреті Галі, говорила й Славкові, мала навіть намір сказати їмості, але не тепер. Лишила собі цей спосіб добуття Славка аж на самий остаток, аж на той випадок, якби треба було загрозити скандалом. А то з того всього скандал уже єсть, а хісна з цього ніякого.

Але сказати щось треба конче. Може би, так: "Тепер я вже маю досвід, і коли би мене який мужчина хотів узяти силоміць, то я найшла би в собі тільки волі, щоби спротивитись. Одначе супроти просьби того чоловіка, якого я так полюбила, не могла остоятися!" Ні, це також нісенітниця, новий скандал!

Так роздумувала собі Броня й не находила в своїй голові ніякої придатної постанови.

А їмость не могла їй того дарувати, що вона в такий спосіб підійшла її сина. Їмость не знала виправдання на такі речі. Бо й вона любилася та й згадує свого любого й до сьогодні, але до такого була би ніколи не допустилася.