Читать «Досить Катрін» онлайн - страница 99
Джон Грін
— Це навряд, — сказав Колін. — Я теж вважаю, що вона збожеволіла. Але я не думаю, що вона хоче закопати…
— Дитинко, — раптом почув Колін голос позаду, повернувся і побачив Голліс в її фірмовому четверговому рожевому брючному костюмі. — Що ти тут робиш?
Голос її звучав не сердито.
— Голліс, що за чортівня з тобою діється? У тебе дах їде? Хто такий, у біса, цей Рой? І чому ти все закопуєш?
— Ліндсі, дитино, справи в компанії йдуть не дуже добре.
— Господи, Голліс, невже ти оце ночами не спиш, щоб придумати, як занапастити моє життя? Продати землю, зруйнувати фабрику, а тоді місто помре і мені вже точно доведеться звідси поїхати?
— Що? Ліндсі, ні. Ні! — обличчя Голліс болісно скривилось. — Ніхто не хоче купувати їх, Ліндсі. У нас є тільки один клієнт — StaSure, але вони беруть тільки чверть продукції. Решту ринку захопили зарубіжні компанії. Ми втратили весь ринок.
— Що-що? — перепитала Ліндсі, хоча й добре розчула.
— Вони накопичувались на складі. Більше й більше. І ситуація ставала дедалі гіршою, доки ми не дійшли до цього.
І Ліндсі збагнула.
— Ти не хочеш нікого звільняти?
— Так, люба. Якби ми скоротили виробництво до рівня продажу, довелося б звільнити більшість робітників. Це убило б Ґатшот.
— Зажди, а якого дідька тоді ти найняла оцих і придумала для них непотрібну роботу? — запитала Ліндсі, кивнувши в бік Гассана з Коліном. — Якщо ми в такій скруті?
— Вона потрібна. Через одне покоління фабрики, ймовірно, не буде, і я хочу, щоб діти цих людей та їхні діти знали, як це було, якими ми були. І вони мені сподобалися. Я вважала, що це буде корисно для тебе. Світ не завжди лишатиметься таким, як ти собі намалювала в уяві, сонечко.
Ліндсі підійшла до матері.
— Тепер я знаю, чому ти працюєш удома, — сказала вона. — Щоб ніхто не знав, що відбувається. Ніхто не знає?
— Тільки Рой, — відповіла Голліс. — І ти не повинна нікому говорити. Ми зможемо протриматися у такому стані, як зараз, щонайменше років п’ять, і саме так ми й вчинимо. А я тим часом працюватиму, як проклята, щоб знайти інші способи заробити гроші.
Ліндсі обняла матір за талію і припала обличчям їй до грудей.
— П’ять років — це довго, мам, — сказала вона.
— І так, і ні, — відповіла Голліс, гладячи її по голові. — І так, і ні. Але це не твоя боротьба, а моя. Мені шкода, сонечко. Я знаю, що була надто заклопотана як для матері.
І це, на відміну від ЩОКової зради, була справжня таємниця, подумав Колін. Людям не сподобалося б, якби вони довідались, що три чверті зроблених ними шнурків для тампонів закопують у землю або що їхня зарплата не має стосунку до прибутковості виробництва, а радше є проявом співчуття власниці.
Голліс із Ліндсі поверталися додому разом, залишивши Коліна з Гассаном самих у Чортопхайці. Вони від’їхали від Мемфіса не більш як на вісім кілометрів, коли Гассан сказав:
— Я бачив, гм, сліпуче світло духовного пробудження.
Колін зиркнув на нього:
— Ти про що?
— Дивись на дорогу, кафіре. Це почалося кілька вечорів тому, в будинку для літніх людей, коли ти назвав мене паном Дотепником, бо я хотів уникнути страждання.