Читать «Досить Катрін» онлайн - страница 97

(вісімнадцять)

Того четверга вранці Колін міцно спав. Кукурікання півня не збудило його, але він прокинувся, коли Ліндсі заплигнула на його ліжко з криком:

— Підйом! Ми їдемо до Мемфіса.

Вона граційно зістрибнула і присіла на ліжко, співаючи:

— Мемфіс, Мемфіс, ми прогулюємо роботу і їдемо до Мемфіса — шпигувати за Голліс і з’ясувати, чому вона так швидко заповнює банку лайки.

— Ммм, — промимрив Колін, удаючи сонливість, але її вже не було. Поява Ліндсі миттєво прогнала сон.

Поки Колін спустився вниз, Гассан встиг уже вдягтися і поїсти. За кілька днів, що минули після бійки, його обличчя майже повернулося до звичайних форм. Хлопець порпався у купі документів.

— Кафіре, — промовив він гучно, — допоможи мені знайти адресу складу. Я загубився в цих таблицях.

Коліну вистачило півхвилини, щоб з’ясувати адресу складу в Мемфісі. Він знайшов його в шапці листа на адресу «Ґатшот текстиль».

Гассан гукнув:

— Мепквест 2246, бульвар Траял, Мемфіс, Теннессі 37501.

І Ліндсі гукнула у відповідь:

— Супер, молодчина, Гассане!

— Ну, формально, це я молодчина, — зауважив Колін.

— Та нехай уже трохи я побуду, в мене був важкий тиждень, — сказав Гассан, відкинувшись на дивані у трагічній позі. — До речі, як тобі це подобається, Сінґлтон? Ти зараз єдиний в домі не щойно Покинутий.

Це була правда. Але Гассан, схоже, негайно забув Кетрін, а Ліндсі щойно увірвалась до Колінової кімнати з піснею, отож він вважав, що й досі може претендувати на звання Найрозпачливішого Покинутого в маєтку, хоч і мусив визнати, що більше не прагне повернути собі К-19. Він хотів, щоб вона зателефонувала, щоб сумувала за ним, та це й усе. Ніколи раніше йому не було так цікаво залишатися одинаком.

Гассан усівся за кермо, Ліндсі — поряд із ним попереду, а Колінові, хоч це й була його машина, залишилося зайняти заднє сидіння. Він влаштувався там, спершись об вікно, і читав Д. Д. Селінджера «Сеймор: вступ». Він закінчив повість саме тоді, коли на видноколі замайоріли хмарочоси Мемфіса. Це, звісно, було не Чикаго, але Колін скучив за хмарочосами.

Вони проїхали через центр, а тоді звернули з федеральної траси і потрапили в якийсь район із приземкуватими будівлями. У цих будівлях було замало вікон і ще менше вивісок із назвами. За кілька кварталів до виїзду Ліндсі вказала на одну з будівель, і Гассан заїхав на порожню парковку на чотири машини.

— Ти певна, що це воно?

— Це та адреса, яку ти знайшов.

Вони зазирнули до маленького офіса з конторкою, але без конторника, вийшли й обійшли склад.

День був спекотний, але вітерець приємно освіжав. Колін почув гуркіт і побачив бульдозер у грузькому полі за складом. Людей було двоє: один управляв бульдозером, а другий, за ним, — автонавантажувачем. На останньому лежали три масивні картонні коробки. Колін насупився.

— Ти не бачиш Голліс? — прошепотіла Ліндсі.

— Ні.

— Піди спитай тих чолов'яг, чи вони чули колись про «Ґатшот текстиль», — попросила Ліндсі.

Коліна не надто тішила перспектива розмови з незнайомим водієм автонавантажувача, та він мовчки рушив у поле.