Читать «Досить Катрін» онлайн - страница 8

— Тлоє загиблих на Західному белезі, — сказав Колін, проковтнувши шматок. — Не хочу більше зелені, — додав він про свою їжу.

— Що ти сказав, малий?

— Тлоє загиблих на Західному белезі. Я хочу калтоплі флі будь ласка дякую.

Батько перевернув газету і вирячився на великий заголовок над згином на першій сторінці. Це в Коліна був перший спомин: батько повільно опускає газету і усміхається йому. Очі в батька широко розкриті від подиву й захвату, а усмішка сяє. «СІНДІ! ДИТИНА ЧИТАЄ ГАЗЕТУ!» — кричить він.

Його батьки були з тих, хто дуже-дуже любить читати. Мати викладала французьку мову в дорогій і престижній Калманівській школі в центрі, а батько був професором соціології в Північно-західному університеті, на північ від міста. Отож після «тльох загиблих на Західному белезі» Колінові батьки почали з ним читати, скрізь і завжди — переважно англійською, але також і французькі книжки з картинками.

Через чотири місяці батьки віддали Коліна у дитсадок для обдарованих дітей. У дитсадку сказали, що Колін надто розвинений для їхнього закладу і в будь-якому разі вони не приймають дітей, які ще не привчені ходити на горщик. Його відправили до психолога в Чиказькому університеті.

Так іще не привчений до горщика вундеркінд опинився у Саус-Сайді, у маленькому офісі без вікон, перед жінкою в рогових окулярах, яка хотіла, щоб він знайшов закономірність у буквах і числах. Вона загадувала йому перевертати багатокутники, просила знайти картинку, що не підходила до інших. Вона ставила йому безкінечну кількість чудових запитань, і Колін полюбив її за це. До цього часу більшість запитань, які йому ставили, стосувалися того, чи не попісяв би він сам або чи не з’їв би ложечку жалюгідного овочевого пюре.

Після години запитань жінка сказала: «Я хочу подякувати тобі, Коліне, за надзвичайне терпіння. Ти дуже особливий хлопчик».

«Ти дуже особливий». Колін це чутиме багато разів, і все ж, у певному сенсі — завжди недостатньо.

Жінка в рогових окулярах запросила до кімнати його матір. Поки професорка розповідала пані Сінґлтон, що Колін — надзвичайний, дуже особливий хлопчик, той грався з дерев’яними буквами. Він загнав скабку, переставляючи букви в слові «краб», і зробив із нього «брак» — перша анаграма, яку він пам’ятає.

Професорка сказала пані Сінґлтон, що Колінове обдарування слід розвивати, але не можна підстьобувати, і застерегла: «Не варто плекати надмірні сподівання. Діти, подібні до Коліна, швидко обробляють інформацію. Вони показують дивовижну здатність зосереджуватися на завданнях. Та в них не більше шансів отримати Нобелівську премію, ніж у будь-якої іншої просто розумної дитини».

Того вечора вдома батько приніс йому нову книжку — «Частина, якої бракує» Шела Сілверстайна. Колін сів на диван поряд із татом, і його маленькі рученята стрибали по великих сторінках, бо він читав швидко, зупиняючись тільки для того, щоб уточнити значення слова. Дочитавши, Колін рішуче згорнув книжку.