Читать «Досить Катрін» онлайн - страница 7

Колін сумував за Катріною. І цей сум не давав заснути ліпше за каву. Саме тому, коли Гассан годину тому запропонував змінити його за кермом, Колін відмовився, бо водіння тримало його в тонусі: «не більш як сімдесят; Господи, як калатається серце; ненавиджу смак кави; подалі від цього трака; гаразд, так; права смуга; зараз тільки дві мої фари проти темряви». Це не давало відчуттям самотності та розбитого серця остаточно добити його. Кермувати — це було наче думати, єдиний вид думання, на яке він був зараз здатний. Та все ж ця думка ховалась там, у темряві, куди не сягало світло його фар: вона його покинула. Дівчина на ім’я Катріна. Дев’ятнадцятий раз.

Якщо говорити про дівчат (а у випадку Коліна це траплялось дуже часто), то кожному подобається свій тип. У Коліна Сінґлтона був не фізичний, а лінгвістичний тип: він любив Катрін. Це мала бути не Кеті, Кет чи Кітті, ні Каті, ні Ріна або Тріна чи Кей або Кейт, чи, Боже збав, Катерина. Саме КАТРІНА. У нього було дев'ятнадцять дівчат. Усіх звали Катріна. І всі вони — кожна осібно — покинули його.

Колін вважав, що на світі є тільки дві категорії людей: Кидальники і Покинуті. Багато людей претендуватимуть на обидві категорії, та ці люди не розуміють суті: людина має нахил до однієї долі чи до другої. Кидальники можуть не завжди розбивати серця, і Покинуті можуть не завжди ходити з розбитим серцем. Але кожен має свою схильність.

Колін уже мав би звикнути до цього, до підйому й падіння у стосунках. Коли ти з кимсь зустрічаєшся, це завжди, зрештою, закінчується однаково: погано. Якщо подумати, а Колін це робив часто, всі романтичні стосунки закінчуються або 1) розривом, або 2) розлученням, або 3) смертю. Але Катріна № 19 була інакшою — чи принаймні здавалась іншою. Вона кохала його, і він кохав її до нестями. Й досі кохав: він спіймав себе на тому, що промовляє стиха, кермуючи: «Я кохаю тебе, Катріно». Це ім'я починало звучати інакше, коли він звертався до неї; із простого імені, яким він так довго був одержимий, воно перетворювалось на означення саме її, воно духмяніло бузком, відбивало синяву її очей і довжину її вій.

Вітер рвався крізь відчинені вікна, Колін думав про Кидальників, Покинутих і про ерцгерцога. Гассан позаду сопів і стиха гарчав, наче снив себе німецьким вівчуром. Відчуваючи постійне печіння всередині, Колін думав: «Усе це так ПО-ДИТЯЧОМУ. ПАТЕТИЧНО. МЕНІ СОРОМНО ЗА ТЕБЕ. ОБЛИШ ЦЕ. ОБЛИШ ЦЕ». Але він точно не знав, що саме «це».

Катріна № 1: початок (початку)

Колінові батьки ніколи не помічали в ньому жодних відхилень від норми до одного червневого ранку. Коліну було два роки і один місяць, він сидів на високому крісельці, снідаючи чимось невизначено-рослинним, а батько, по другий бік їхнього маленького кухонного столика, читав Chicago Tribune. Колін був худий як для свого віку, але довгий, із жорсткими коричневими завитками, які стирчали із його голови з ейнштейнівською непередбачуваністю.