Читать «Доба. Сповідь молодого "бандерівця"» онлайн - страница 22

— Стій, стій, стій! — зупиняє мене Суть. — От з цього місця давай детальніше. Ти сказав: «Артист»?

— Ну, так!

— Тобто ти чітко впевнений, що твоє земне призначення — це акторська кар'єра?

— Ну не те, щоб був у цьому абсолютно впевнений… Просто в моєму житті склалося так, що я свого часу завалив іспити до біофаку, бо хотів бути гідробіологом, і мусів скористатися пропозицією батька допомогти мені вступити до театрального інституту.

— Тобто ти не з власної волі пішов у артисти?

— А мені, чесно кажучи, байдуже було, куди йти, аби рік не втрачати. Тим більше, що у театральному підібралася гарна компанія. Дівчата, хлопці, гітара, легкий алкоголь… Вчився я так собі й особливими акторськими здібностями не вирізнявся.

— Тобто займав чуже місце? Адже ж ти знаєш, скільки людей марять театральним інститутом?

— Та нічийого місця я не займав! Єдине, в чому допоміг батько — це відпрацювати монолог, вірш, байку, а іспити я вже складав сам і, певне, справді сподобався приймальній комісії.

— А чому ж тоді погано вчився?

— Ну, так… молодість, те та се… — белькочу я непевно. — Це вже потім, коли я служив у армії, у ансамблі пісні й танцю в Німеччині, я зрозумів одну важливу річ, що «професіоналів на тумбочку не ставлять і гівно вигрібати не посилають». Поясню: були у нас в ансамблі такі собі «особливі» солдати — музиканти й співаки з консерваторською освітою, так їх на вранішню зарядку взимку не виганяли, бо у них, бач, голосники й пальці, а через фізичні вправи на морозі їм на концертах важко на скрипочці грати чи верхні ноти брати. Їх і в наряд по кухні не ставили, посуд у гарячій воді мити, бо знов таки — пальці. Балетних на тумбочку не ставили, бо в них — ноги! Їм навіть у капцях по Ансамблю дозволяли гуляти! Одним словом, за все віддувалися ми — купка напівфахівців — хто з театральних, а хто з художніх вишів. Ми й підлогу мили й наряди по кухні відбували, і вже згадане гівно з каналізації вигрібали, як вона забивалася. Отож, повернувшись з армії, я вперто взявся за навчання, бо не хотів, щоб мене по життю «на тумбочку ставили», і без зайвої пихи скажу, що був одним з найкращих на курсі, тому мене відразу після інституту до одного з провідних театрів країни і взяли!

— Ну, добре, — озивається моя Суть, — не прозвучало чіткої відповіді на питання: в чому твоє покликання?

— Ну, може і в акторстві… - знову знизую я плечима.

— Ні, ти просто зараз маєш мене послухати й спробувати зрозуміти одну дуже важливу річ. Від самого народження кожній людині дається сакральне знання про її призначення на цій землі. А вже потім це знання замулюється різним там вихованням, забобонами, соціальними штампами, суспільними кліше, інформаційним брудом, чи, як у твоєму випадку, нереалізованими амбіціями батьків. Але все то маячня, тому що відповідь на, здавалося б, сакральне питання «В чому сутність людського життя?» дуже проста: «Знайти своє земне призначення!». Озирнись навколо і побачиш тисячі, мільйони нещасних людей, що блукають землею, не знаючи, як дати собі раду. І тільки деінде вигулькне щасливе обличчя. А як до нього підійдеш і спитаєш: «А чого ти такий щасливий?», то він тобі і відкаже: «Бо я на своєму місці». Увесь цей безлад земний, увесь хаос, тільки через те, що люди переважно удають, ніби вони на своєму місті. Але «удавати» і «бути» — речі несумісні, як геній і злочинство. Тому-то й у світі так багато людей-«підробок». Бо він тобі в очі каже: «Я міністр». Та який же ж ти міністр, коли ти кравець звичайний чи агроном? Чи «Я президент!» Та який же ж ти президент, коли Бог тебе поставив до станка деталі вирізати, і робиш ти ті деталі краще за всіх у світі? Бо воно ж якось не теє… картоплю вирощувати чи на заводі працювати! От і пруться хто куди, множачи безлад, хаос і безвихідь. Бо воно ж, звичайно, важко, самого себе в собі відшукати, але ще важче змиритися з тим, що ти насправді не таке вже велике цабе, як сам собі здаєшся. Отож і сидять справжні пасіонарії на задвірках, а усіляка нагла наволоч на їхнє місце мітить. Тому і нема порядку на землі, нема гармонії. Так, що ти, друже мій, аби не множити сонми слуг диявольських, мусиш мені хоч-не-хоч відповісти на питання: Хто ти є? В чому твоя Суть і земне призначення? А я тобі в цьому допоможу. Давай підемо від початку… Питання поставлю в інший спосіб: якщо ти не певен у свої акторській вдачі, то ким би ти був, якби не був актором?