Читать «Доба. Сповідь молодого "бандерівця"» онлайн - страница 19

— Певне, я сьогодні забагато випив, — осоружним для самого себе тоном проказав я нарешті.

— Так, певне, — відповіла вона, й, на диво, у її голосі я не почув бодай краплини іронії.

Потім ми ще довго цілувалися, лежачи у ліжку абсолютно голі і я, навіть потайки від Іванни зробив декілька спроб трохи помастурбувати, аби відновити ерекцію, але намарно.

— Давай спати — врешті сказала вона, і знову в її голосі я не почув ані іронії, ані докору. Скоріше, у ньому було співчуття і розуміння, а я був вдячний їй за це.

Було близько четвертої. На письмовому столі біля вікна стояв маленький круглий будильник і відразливо цокотів. Складалося враження, буцім у кімнаті повно тлустих, рудих мурах і вони своїми цупкими, колючими лапками шурхотять по стелі й стінах. Лежачи на боці з відкритими очима і відчуваючи животом і стегнами теплу спину Іванни, яка вже встигла натягнути на себе майку і трусики, я витріщився в стелю і думав: «А може, це і на краще, що у нас нічого не вийшло? Може, це Бог спасає мене від скверни плотських утіх? Може, я один з тих ста сорока чотирьох тисяч праведників, про яких йдеться у «Одкровенні Іоанна Богослова» і про яких пророк Апокаліпсису каже: «Це ті, що не осквернилися жінками, бо вони чисті, це ті, що йдуть за Агнцем, куди б він не пішов. Бони викуплені серед людей, як первістки Бога і Агнця. І у вустах їхніх немає лукавства, бо вони непорочні перед престолом Божим».

І раптом так мені стало спокійно, і затишно, і легко на душі. І Іванна, що лежала поруч, вже не викликала у мене думок про мою поразку й чоловіче почуття приниження. Роздивляючись її дівоче, трохи вуглувате плече, я навіть посміхнувся, згадавши всі ті муки, які вона перенесла зі мною годину тому. Подавшись обличчям уперед, я торкнувся її плеча своїми губами і вдихнув теплий аромат її дівочого тіла. Вона пахла морем. Запах її був свіжий і молодий. Світле на кінчиках волосся її, що зберігало на собі сліди жаркого літнього сонця, тендітними пасками розкидалося по подушці. В хиткому світлі ліхтарів, що долинало з вулиці, я бачив мочку її вуха й шматочок шиї. Вивільнивши руку, я ніжно торкнувся її голови, провів по ній рукою. Мені нестерпно хотілося, щоб ця маленька, весела дівчинка знайшла своє щастя, і я відчував до неї справжню ніжність і любов і, можливо, саме тоді, я зрозумів, що кохання без любові не буває, що просто фізичне злягання — це щось тваринне й потворне. Можливо, саме тої ночі я по-справжньому зрозумів, що кохання починається з вдячності й ніжності. А все те, що показують у кіно, пишуть книжки та інструкції, цілковита маячня. Кожен сам має знайти свій рецепт кохання. І я його, здається, знайшов. Притиснувшись до Іванки щільніше, я відчув, як унизу живота наливається тепер вже не хтивістю, а любов'ю квітка мого кохання. І тепер вже не я сам, а сама любов вела мене у чарівний світ першого сексуального досвіду!