Читать «Доба. Сповідь молодого "бандерівця"» онлайн - страница 18

Потім все було приблизно так, як я собі намудрував. У кілька прийомів роздягнувши дівчину (вона, до речі, мені в цьому дуже делікатно й ніжно допомагала), я нарешті дістався до того пункту наміченої програми, який називався «стимуляція ерогенних зон». Висолопивши язика, я, зашерхлим від зневоднення м'язом, облизував її тугі дівочі груди і паралельно десь щось намагався стимулювати у зоні паху, з жахом констатуючи абсолютну відсутність будь-яких тектонічних зрушень у зоні мого зів'ялого тюльпана. Іванна ж, певне, мені теж підігрувала, імітуючи пристрасну насолоду. «А може, їй дійсно подобається те, що я з нею проробляю?» — майнула головою думка, і раптом мені стало якось легко. Зараз, аналізуючи той момент, я думаю, що я просто фізично втомився від страху поразки. Тобто мій страх сам себе перетравив. І дійсно, сталося диво! Її делікатні зойки й волога, яку я раптом відчув на своїй долоні, викликали й у мені приплив теплої хвилі. Тюльпан ворухнувся і почав оживати.

Скидаючи з себе джинси й майку, я навіть щось шепотів на кшталт супергероїв із фільмів (дойчепорно ми тоді не знали): «Я зараз кохана…» чи «Я тебе кохаю…». А вона, сприймаючи мої слова за чисту монету, обхопила мою шию руками і, приклавшись до вуст, теж щось шепотіла.

Скинувши майталеси й упевнившись, що тюльпан мій розцвів досить пишно, я вирішив, не гаючи часу, скористатися нагодою і провести рішучу та наглу атаку на її принади. Це мене, зрештою, і погубило.

Не втрапивши у ціль з першого разу, я наштовхнувся тюльпаном на цупкі парості винограду і вперся тривожною плоттю у щось тверде. Тикнувся ще раз — і знову мимо! Я відчував, як напружилося й виструнчилося усе її тіло від моїх рухів. Гех, якби ж я мав досвід у цій справі! Але все зійшло нанівець і покотилося під укіс. Бід невдалої спроби тюльпан мій різко почав здуватися, і такий знайомий цупкий страх невдачі знову охопив усе єство. Стискаючи в руках зморщену морквину-каротельку, я відчував себе «П'ятачком» з радянського мультфільму про Віні-Пуха. Питання: «А де поділася моя повітряна кулька? І звідки взялася ця недолуга ганчірочка?» — було більш ніж доречним. З відчаю я намагався повторити спроби вже зовсім зів'ялою квіткою, втіхи в тому було зовсім мало.