Читать «До побачення там, нагорі» онлайн - страница 29
П’єр Леметр
Але він мусить пояснити, що це — помилка! Та Прадель чіпко свердлить його своїм поглядом, і це виключає будь-яку надію...
Це вже вдруге він прирікає Альберта на смерть. Є якийсь шанс вижити засипаним у земляному завалі, але не поставши перед воєнною радою...
По спині та з чола, заливаючи очі, струмочками стікав піт. Він почав ще сильніше тремтіти і повільно мочитися прямо там, де стояв. Генерал і лейтенант дивилися на мокру пляму, яка збільшувалася на штанах.
Альберт не міг дібрати слів. А генерал зрозумів це як виклик (він знався на викликах, він же генерал).
— Лейтенант д’Олней-Прадель вказав тут, що чітко бачив, як ви кинулися в ту яму. Чи не так, Прадель?
— Чітко бачив, пане генерале. Абсолютно точно.
— То як, рядовий Майяре?
Альберт мовчав. Не тому, що не міг дібрати слів, — йому просто відібрало мову. Він вичавив з себе лише:
— Це не так...
Генерал насупив брови.
— Як це не так? Ви брали участь в атаці до самого її кінця?
— Е-е-е, ні...
Тут треба було сказати: «Ні, пане генерале», але в такій ситуації думати про все заразом неможливо.
— Ви не брали участі в атаці до самого кінця! — закричав генерал, гримнувши кулаком по столу. — Бо на той час стрибнули у вирву! Чи не так?
(Як можна далі про щось говорити, коли генерал ще й б’є кулаками по столу...)
— Так чи ні, рядовий Майяре?
— Так, але...
— Звичайно, що так! Лейтенант Прадель вас чітко бачив, адже так, Прадель?
— Так, пане генерале, бачив чітко.
— Ваше боягузтво не можна пробачити, рядовий Майяре...
Генерал підняв пальця.
— Ви мало не загинули через своє боягузтво. Але вам покари не уникнути.
У житті кожного трапляються моменти істини. Вони бувають рідко, звичайно. В житті Альберта Майяра саме такий і настав удруге. У наступні слова він уклав усю свою відвагу:
— Це несправедливо.
Оту фразу, як спробу щось пояснити, генерал Морійо міг би легко відкинути, але... Він замовк, схиливши голову, і здавалося, задумався. Прадель спостерігав за сльозою, що бриніла на кінчику Альбертового носа, той не мав можливості її витерти, закам’янілий в своїй позі. Краплина скочувалася повільно, дрижала, витягувалася, не наважуючись впасти. Альберт голосно шморгав, але краплина не здавалася. Це вивело генерала зі ступору.
— Але... ваша попередня служба була непоганою. Не розумію... — підсумував він, безсило опускаючи плечі.
Щось сталося, але що?
— Навчання в підготовчому таборі Мейлі? — прочитав генерал. — Марна... тааак, — він схилився над паперами.
