Читать «До побачення там, нагорі» онлайн - страница 233

Вона залетіла, геть задихана.

До їхнього провулку заходив якийсь чоловік. Едуард нахилився: ану розкажи-но мені...

Він шукав вас, він щось розпитував, звичайно, ми нічого не сказали. Він був один. Так, на таксі. Едуард погладив Луїзину щоку і торкнувся пальцем її вуст. Добре, мала, ти все правильно зробила. А тепер біжи — вже пізно.

Він би дуже хотів поцілувати її в лоба (і вона б цього хотіла). Дівча підняло плечі, завагалося, але таки вирішило піти.

Один чоловік на таксі — це не поліція. Якийсь метикованіший, ніж інші, журналіст. Він знайшов провулок, то й що? Без імен що він може зробити? Та навіть з іменами? Як йому вдасться знайти Альберта в сімейному пансіонаті, а його — тут? А крім того, у них поїзд через кілька годин.

«Зовсім трошки, — сказав він собі. — Героїну сьогодні не буде, тільки трошки морфіну». Він повинен залишатися при ясному розумі, подякувати персоналу, попрощатися з консьєржем, сісти в таксі, поїхати на вокзал, знайти поїзд, приєднатися до Альберта. А там... його жде сюрприз. Альберт показав йому лише свій квиток, але він пошукав і знайшов ще один (виписаний на ім’я пана та пані Еврар).

Значить, буде дама. Едуард давно підозрював, але той бісів хлопець приховував це! Дитячий садок...

Едуард зробив собі ін’єкцію, і йому відразу полегшало. Стало спокійно і легко (він був обережний з дозою). Він приліг на ліжко і повільно провів пальцем по краях провалля на своєму обличчі. (Ми з моїм колоніальним костюмом схожі на двох мерців, що лежать поряд. Один — порожній, а другий — занепалий...)

Пан Перікур ніколи не читав газет, хіба що показники біржового курсу, за якими він прискіпливо стежив кожного ранку і вечора, та деякі економічні статті. Він читав їх для себе (про інше йому складали звіти, докладали важливу інформацію). Зараз йому не хотілося ламати правила.

Але його здивував заголовок у газеті «Голуа», який він помітив у холі на десертному столику. Дурниці. Він передбачав, що скандал буде великий, тож нащо читати щоденні газети, якщо він і сам знає, про що вони пишуть.

Його зять даремно і запізно кинувся на полювання.

Але він помилявся, бо тепер вони стояли одне навпроти одного.

О десятій ранку він у цьому переконався і визнав свою від нього залежність. Можна було собі уявити, як той хоче відігратися. Він — ница людина, але дуже метикований, от якби він тільки не був тим, ким є...

Пан Перікур не поставив жодного питання, просто схре­стив перед собою руки. (Він дочекається потрібного часу, але питати не буде нічого.)

— Я говорив телефоном з міністром пенсійних виплат щодо вашої справи.

Анрі не чекав, що він так швидко замовить за нього слово (але чом би й ні?). Головне — закрити питання.

— Мені повідомили, — продовжував пан Перікур, — що це серйозно. З тих деталей, які мені повідомили, це навіть дуже серйозно.

Анрі задумався. Невже старий хоче підняти ставки й обговорити те, що Анрі має зробити?

— Я знайшов того чоловіка, — сказав Прадель.

— Хто він?