Читать «До побачення там, нагорі» онлайн - страница 231

Аристократ завжди порозуміється з прислугою.

— Номер, — каже Анрі.

Хто б сумнівався? Консьєрж тихенько кланяється, він добре робить свою роботу і тому отримує свої п’ятдесят франків.

42

Наступного дня з сьомої ранку юрмиська людей заполонили метро і трамваї, які прямували до Венсенського лісу. Вздовж усього проспекту Домесніль поспішали вервечки автомобілів, таксі, фіакрів, повозки з лавами, а між ними їхали велосипедисти, пішоходи пришвидшували крок. Альберт і Поліна, навіть самі того не підозрюючи, викликáли зацікавлені погляди. Він ішов, потупивши очі (можна навіть сказати, невдоволений і стурбований, з упертим виглядом), а вона з сяючими очима, захоплено розглядаючи прикріплений дирижабль, що гойдався над площею.

— Поспіши, котику! — ніжно підганяла вона. — Ми пропустимо початок!

Сказано без якоїсь причини — просто щоб щось сказати. Всі трибуни вже були заповнені.

— О котрій годині вони сюди приперлись, уся ця отара? — дивувалася Поліна.

Видно вже було, як виструнчилися нерухомими, тремтливими та нетерплячими шеренгами спеціалізовані, кадетські та колоніальні загони військових, а позаду них — артилерія та кавалерія. Оскільки вільні місця залишалися тільки на останніх рядах, кмітливі хлопчаки за один-два франки пропонували тим, хто спізнився, додаткові місця на дерев’яних коробках. (Поліна виторгувала два місця за півтора франки.)

Сонце сходило над Венсенським лісом. Барвисті туалети жінок та військова уніформа контрастували з темними костюмами й циліндрами офіційних осіб. Можливо, це тільки малювала людська уява, але еліта здавалася дуже занепокоєною. Може, вона була стурбована отими статтями в ранкових випусках газет «Голуа» та «Пті Журналь»? Ця афера з пам’ятниками загиблим обурила всіх. І треба ж, щоб скандал вибухнув саме на національне свято! Це не могло бути випадковістю, це — знак, як якийсь виклик. «Зганьблена Франція!» — кричали одні заголовки. «Спаплюжено пам’ять наших славних загиблих!». Відтепер сумнівів не залишалося: фірма з ганебною назвою «Сувенір Патріотік» продала сотні неіснуючих монументів і втекла з грошима! Чутки йшли про мільйон (а можливо, навіть два мільйони франків), ніхто не брався вирахувати збитки. Чутки переростали в скандал. В очікуванні параду люди обмінювалися непідтвердженою інформацією (можна навіть не сумніватися — це ще один удар з боку бошів!). Але інші заперечували (так само нічого конкретного не знаючи), що шахраї точно втекли з сумою понад десять мільйонів.

— Десять мільйонів, уявляєш? — збуджено казала Поліна Альбертові.

— Мені здається, це надто перебільшено, — відповів він, але таким тихим голосом, що вона його ледве почула.

Люди вимагали їхніх голів (як це завжди буває у Франції), але уряд на те — ні пари з вуст. Випуск «Юманіте» пояснював це дуже просто: «Зведення цих пам’ятників, зокрема, відбувалося за рахунок скромної підтримки державними коштами. Хто повірить, що там, нагорі, ніхто про це не знав?»

— У всякому разі, — запевняв якийсь чоловік позаду Поліни, — треба бути видатним штукарем, щоби утнути таке.