Читать «До побачення там, нагорі» онлайн - страница 230

Він перевернув квартиру догори дном, викинув усе на підлогу — нічого. Жодного документа, лише екземпляр каталога підкладений під ніжку шафи для врівноваження.

Анрі усміхнувся. Його порятунок наближався семимильними кроками.

Він швиденько спустився, пройшовся вздовж огорожі, повернув на те саме місце. Подзвонив у двері, раз, другий, третій. Мнучи сторінки каталога в руках, починав уже нервуватися. Але нарешті двері прочинилися, і з’явилася сумна жінка невизначеного віку з порожнім поглядом. Анрі показав каталог, будинок у глибині двору, сказав, що шукає квартирантів. Потім вийняв гроші. Тепер він мав справу не з Коко, тому інтуїція підказала приготувати п’ятдесят франків. Жінка пильно подивилася і навіть не простягла руки. Він запитав себе: чи вона принаймні розуміє його? (але Анрі був певен, що розуміє). Він повторив запитання. І знову почувся тихий звук — цок, цок, цок — уже там, на тротуарі. Дівча бігло, тікаючи в кінці вулиці.

Анрі посміхнувся жінці невизначеного віку (ні голосу, ні погляду — якась інфузорія-туфелька). Дякую, все гаразд, засунув у кишеню купюру — сьогодні він вже надміру витратився. Він повернувся в таксі. Що, пане, куди тепер їдемо?

За сто метрів звідси стоянка фіакрів і таксі. Видно, що мале дівча призвичаєне. Вона щось каже водієві, показує гроші (отака мала і замовляє машину). Звичайно, це викликає подив, але не надовго. У неї є гроші, а замовлення є замовленням, що ж, сідай, малеча. Вона залізла, і таксі від’їхало.

Вулиця Коленкур, площа Кліші, вокзал Сен-Лазар. Вони об’їхали храм Св. Магдалини. Все уже прикрашене до 14 Липня. Як національному герою, Анрі це подобається. На мосту Конкорд він згадав про Дім інвалідів, що знаходився поруч, де завтра лунатимуть залпи. Лиш би тільки не втратити з поля зору таксі! Воно виїжджає на бульвар Сен-Жермен, а потім піднімається вулицею Сен- Пер. Анрі аплодує собі подумки: даю руку навідріз, мала їде до готелю «Лютеція»!

Дякую, пане. Анрі подвоює таксистові суму супроти даної Коко (коли щасливий, грошей не рахуєш).

Жодного сумніву — дівчинка тут, як у себе вдома: платить за проїзд, вискакує на тротуар, де з нею кивком вітається швейцар.

Анрі на секунду задумується.

Є два рішення.

Зачекати малу, схопити її на виході, зігнути її в три погибелі, дізнатися все, що йому потрібно, прибити за першими ж воротами і викинути останки в Сену. Риба буде в захваті.

Інше рішення: зайти і розпитати.

Він заходить.

— Пане?.. — питає консьєрж.

— Д’Олней-Прадель (він простягає візитівку), я не замовляв...

Консьєрж бере візитівку. Анрі розводить руки з безпорадним винуватим виглядом і змовницьки підморгує (так дивляться люди, яких треба виручити, вони вміють віддячити). Консьєрж знає: лише щедрі клієнти вміють так поводитися. Зачекайте, є клієнт, досить багатий. Але ж ви в «Лютеції»...

— Не думаю, що виникнуть якісь труднощі, пане... (консьєрж дивиться на візитівку) д’Олней-Прадель. Подивимося... Кімната чи номер?