Читать «До побачення там, нагорі» онлайн - страница 228
П’єр Леметр
По кількох годинах роботи, дзвінків, відповідей, розпитувань вечірні газети вже видавали категоричні заголовки:
Хлопчик-посильний, який приніс замовлені газети, зустрів «пана Ежена» в дивовижному одязі. А ще... у пір’ї...
— Як то у пір’ї? — питали його, коли він вийшов з ліфта.
— Та отак, — поважно пояснював хлопець, щоб насолодитись враженням. — У пір’ї!
Він тримав у руці п’ятдесят франків, які заробив своєю послугою. Ніхто не міг очей відвести від тієї банкноти, але ота історія з пір’ям їх таки приголомшила.
— Як крила янгола за плечима, з великого зеленого пір’я, дуже великого...
Це неможливо і складно було уявити.
— Як на мене, то вони зроблені з мітелок для змітання пилюки. Пір’їни, напевно, вийняли і склеїли докупи.
Хлопчику заздрили не лише через ту історію з пір’ям (ти ба — йому вдалося отак, за дрібницю, отримати п’ятдесят франків!). Чутки про від’їзд пана Ежена наступного дня поширювалися, як брехня по селу (кожен при тім згадував, що йому доведеться втратити разом з таким клієнтом — таке випадає лише раз за всю кар’єру). Вони подумки підраховували, скільки заробив той чи той колега. «Треба було збирати все в одну спільну касу», — бідкалися вони. У поглядах читалося розчарування та смуток... Скільки замовлень ще зробить пан Ежен перед тим, як зникне в невідомому напрямку? І хто їх виконуватиме?
Едуард пристрасно вчитувався в газети. «Ми знову герої!» — повторював він.
Альберт робив те саме, але міркував по-іншому.
Газети вже знали про існування «Сувенір Патріотік». Всі обурювалися. Але дехто й захоплювався їхньою кмітливістю та метикованістю («неймовірне шахрайство»), хоч це захоплення і виражалося із роздратуванням.
Тепер залишалося розібратися зі схемою шахрайства. Для цього треба було звернутися до банку, але кого там знайдеш 14 липня? Де знайти адміністрацію, щоб перевірити реєстраційні книги? Нікого. Поліція зможе зреагувати лише 15-го зрання. Тоді, коли вони з Альбертом будуть уже далеко, — міркував Едуард.
А поки газети і поліція доберуться до Ежена Лярів’єра та Луї Еврара, двох загиблих у 1918 році солдатів, у них буде достатньо часу, щоб об’їхати весь Близький Схід.
Випусками щоденних газет, як колись свіжими сторінками каталога «Сувенір Патріотік», була встелена вся підлога.
Раптом Едуард відчув себе сильно втомленим. Було спекотно. Після ін’єкції, коли він починав приходити до тями, в нього часто траплялися напади жару.
Він мусів зняти свій колоніальний одяг. Ангельські крила відчепилися і впали на підлогу.
Візника було звати Коко. Щоб приховати втрату руки, яку він загубив під Верденом, він зробив собі спеціальну упряж, яка охоплювала груди, плечі і кріпилася до дерев’яної голоблі на передку візка. Багато калік, особливо ті, які жили з мізерних пенсій, виділених державою, були найвигадливішими майстрами. Часто можна було побачити усілякі пристосування для пересування людей з ампутацією: дерев’яні, металеві та шкіряні протези, які мали замінити руки, ноги (країна мала багато кмітливих демобілізованих, шкода тільки, що більшість із них — безробітні).
