Читать «До побачення там, нагорі» онлайн - страница 227

Коротко, але переконливо. Як тільки поліція кинеться на пошуки, а журналісти візьмуться за цю справу, чи зможе тоді Альберт звернутися до працівників компанії морських перевезень із просьбою: «Мені треба було поїхати в Тріполі, але якщо у вас є раніший виїзд на Конакрі — мені це підходить. Скільки треба доплатити готівкою?»

А ще ж Поліна...

Він зблід.

А якщо він скаже їй правду, і вона, обурена, візьме і здасть їх? «Як це підло! — сказала вона тоді. — Як це жорстоко!»

У номері готелю «Лютеція» раптом запанувала тиша. Альберт відчував себе у пастці.

Едуард співчутливо взяв його за плечі і міцно притиснув до себе.

Здавалося, він хотів сказати: бідолашний Альберт...

Директор друкарні з вулиці Абесс скористався обідньою перервою, щоб почитати газету. Поки курив першу сигарету і грів у каструльці обід, він читав замітку. Вона його розлютила.

Отой чоловік зранку, а тепер ще й ця газета. Господи, з цією історією його фірма втратить свою репутацію, адже це він надрукував той каталог... Йому припишуть зв’язок із злочинцями, їх оголосять спільниками. Він затовк у попільничці сигарету, вимкнув плиту. Тоді покликав помічника і сказав, що мусить іти (оскільки ж завтра свято, то його не буде аж до четверга).

У цей час Анрі перескакував з одного таксі в інше. Він був невтомний, запальний, брутальний. Але чим доскіпливіше він розпитував, тим неохочіше йому відповідали. Тоді, зробивши над собою неймовірне зусилля, він став поводитися м’якше. Він з’явився на вулиці Пото близько одинадцятої години, потім завернув на вулицю Ламарк, а тоді на вулицю д’Орсель, Летор. Він роздавав чайові по десять, двадцять франків на вулиці Мон-Сені. Він дав тридцять франків якійсь жінці, яка повідомила йому ім’я: пан Пажоль, місце його проживання — вулиця Койзевуа. Анрі падав з ніг. На годиннику було пів на четверту.

А тим часом стаття у «Пті Журналь» продовжила свою вибухову діяльність. Телефонували то звідти, то звідти: ти газету читав? По обіді в редакцію почали телефонувати читачі, які схвильовано повідомили, що вони здавали гроші на встановлення пам’ятника і тепер непокояться, чи не стали вони жертвами? Адже про це вже пишуть...

У редакції «Пті Журналь» розвісили карту Франції і кольоровими прапорцями стали позначати села і міста, звідки надходили дзвінки: з Альзасу, Бретані, Франш-Комте, Сен-Візьє-де П’єрла, Вільфранша, Понтьє-сюр-Гарон, і навіть з орлеанського ліцею...

О дев’ятнадцятій годині в одній з мерій (досі жодна з них не хотіла нічого говорити, бо, як і Лябурден, представники влади вибивали зубами чечітку) нарешті дали назву й адресу «Сувенір Патріотік» (а також дані видавництва).

Любителі сенсацій отетеріло стовбичили перед будинком № 52 на вулиці Лувра (тут не було жодної організації). Тоді бігли на вулицю Абес. О вісімнадцятій тридцять перший же репортер, який дістався туди, наткнувся на закриті двері.

Після виходу щоденних газет у кінці дня інформації не побільшало. Але те, що вже було відоме, дозволяло зробити певні висновки.

У деяких випусках впевнено писали: