Читать «До ніг твоїх я небо простелю...» онлайн - страница 19

Повільно вийшов. Роздивився навкруги. Нікого знайомого.

У грудях щось незвично защеміло.

Не дочекалася?

Отак просто пішла, ніби нічого й не було? Наче й не пережили вони оці неповторні три години?

Не може бути. Щезла.

Мов чиста краплина вранішньої свіжої роси, розчинилася у сірому натовпі.

І все.

Кінець.

Немає.

* * *

Лія Турганова — молода спадкова скрипалька. Єдина донька своїх відомих батьків. Музика у їхньому домі, мов жива істота: коли вона звучить — усі слухають, насолоджуються. Скрипка Ролана Турганова, батька Лії, колись грала по всій Європі. Його ім’я й сьогодні на устах викладачів музичних навчальних закладів.

Закономірно, що дівчинці, яка народилася, коли матері вже було сорок два роки, а татусеві поза п’ятдесят, теж успадкувався музичний талант.

Пізня дитина була жадана й кохана. Адже раніше створити повноцінну сім’ю у Турганових не було змоги, вони присвятили себе творчості. Та на схилі літ зрозуміли: слава пройде, немає нічого гіршого за одиноку старість.

Уперше маленькі рученята торкнулися смичка, коли Лії виповнилося два рочки. На думку батька, вона зразу взяла його правильно: першими трьома пальцями, піднявши мізинець. Так грав віртуоз Турганов і саме таку позицію руки вважав найправильнішою. Відтоді заняття на скрипці стали для дитини щоденними.

Проте це не приносило донечці задоволення. Вона грала якось без настрою, наче з примусу.

— Ніби й здібна дівчинка, а вчитися не хоче, — бідкався Ролан дружині.

— Не переживай, вона ще маленька. От підросте — спасибі скаже, що ми розвивали у ній талант, — заспокоювала жінка.

— А може вона прагне чогось іншого? — замислився батько. — Треба спробувати, наприклад, спорт.

— Я не хочу навіть припускати, що наша дитина не знатиме ціну музики, — засмутилася мати. Видно було, що чекала від доньки більшого.

— А хто каже, що вона має вибір? — пожартував Ролан. — Нехай опановує і те, що любить, і те, що мусить. Є ідея, — хитро примружив очі.

Якось сім’я Турганових відвідала місцевий кінний клуб.

Треба було тільки бачити ту безмежну радість у маленьких оченятах, коли дівчинка вперше сіла на коня. Трималася у сідлі так, наче вже вміла їздити верхи. Батько світився від щастя.

— Оце воно! — вирішив. — Улюблене заняття налаштує її на потрібну хвилю. Вона займатиметься музикою з повною віддачею.

Спочатку дружина поставилася до ідеї чоловіка песимістично. Але швидко поміняла свою думку, коли побачила результат. Після тренувань у кінному клубі Лія аж бігла до скрипки. Пояснити це явище було важко, але план Ролана спрацював.

— Психологи кажуть, що творчі люди — особливі. Їм до всього потрібен поштовх. Немає натхнення, немає роботи. От ми й дали нашій кровиночці відповідне натхнення, аби грати, — радів батько.

Творча натура Лії проявилася ще у ранньому дитинстві. Вона росла вразливою, чутливою. Важко спілкувалася з однолітками.