Читать «Дитя песиголовців» онлайн - страница 133

— А ви б не хотіли?

— Ти хочеш його оживити?

Марта відкрила була рот, але так нічого й не сказала.

Згадала те, про що вчора розповідав батько. І як він тримав ніж.

Пані Ліза посміхнулася:

— От бачиш, це не настільки й складно: подумати до того, як сказати. Сподіваюся, ти це запам’ятаєш. Тому що ми підходимо до другої частини нашої бесіди. До того, про що ти хотіла дізнатися і про що захочуть дізнатися інші. І до того, що вони запропонують тобі взамін. Бо бачиш, любонько…

— Тр-р-р-р-бом, тр-р-р-р-бом!..

— Це не дзвін, — здогадалася Марта.

— Не відволікайся! Ми й так витратили надто багато часу. У мене його вдосталь, у тебе — ні. Досить шукати те, що було в тебе під самим носом, — поміркуй краще про те, для чого тобі це потрібно. І коли до тебе прийдуть і запропонують…

— Тр-р-р-р-бом! — настирливо сказала мобілка.

І Марта прокинулася.

Якийсь час вона лежала на ліжку, тупо дивилася у стелю й запитувала себе, що ж хотіла сказати прабабця Чепуруна.

А потім подумала: та до біса, завтра поїду й запитаю, знайшла чим голову собі сушити!

Вона вхопила мобілку, щоб остаточно вирубити все, навіть віброрежим. Народ геть охрінів, надсилає спам уже по ночах. Ну, що в нас там — «таксі Тягништовхай завжди і в будь-якому напрямку» чи «безкоштовна піцца з Тернових Валів при замовленні від трьох тисяч»?

«Ти як, у порядку?» — писав Віктор. І ще: «Щойно повідомили в новинах: Штоца оголосили в розшук. Будь обережніша, щось відбувається. Щось дуже паскудне». А потім: «У стрічці пишуть: були обшуки, судячи з усього — хтось навів. Вилучають к-ки».

Вона набрала: «Спиш?» — відправила.

І він майже одразу передзвонив.

— У тебе все гаразд? — спитав стривоженим голосом. — Я тільки повернувся до міста, а тут такі новини.

— Вони сьогодні всіх перевіряли на в’їзді-виїзді. — Марта сіла на ліжку, підіткнула подушку. — Із собаками. І здається, там усе дуже серйозно.

— Ну, значить, добре, що я приїхав ні з чим! — Вона просто бачила, як він усміхається. От же ж: ніколи не падає духом і не здається. І звідки він такий узявся!.. — Схоже, там уже хтось до мене побував, зовсім нещодавно. І якщо врахувати нинішні обшуки…

— Тільки не кажи, що все припиняєш! Чи що відстороняєш мене — типу я дрібна і ти не хочеш мене підставляти.

— Але Марто, я й правда не хочу тебе підставляти. Ти… Я… Розумієш, усе це й так надто неправильно.

— Якщо злякався чи просто вирішив мене позбутися — так і скажи.

Заборонений прийом, вона це розуміла. Але якого біса!..

— Мова ж не про те, щоб зовсім усе припинити. Я… чорт, та мені просто бракуватиме розмов із тобою! Але з пошуками кісток зробимо паузу. Нічого не кажи, будь ласка, — мені самому знаєш як шкода! Лишилося півкроку, розумієш? Але без сировини — це як стояти на пероні, від якого хвилину тому від’їхав потяг. Не важливо, скільки лишилося — все одно не наздоженеш.

— Зачекай…

— Ні, Марто, тут нам нема про що говорити. Жодних пошуків. Навіть якщо ти щось знайшла у Чурянах… Марто?