Читать «Дитя песиголовців» онлайн - страница 121

— І де ж ця зупинка? — примружився Кюхнау. — І що ви взагалі робили за містом, ви ж із Ортинська, так?

— Ми навідувалися до моєї прабабці, — не витримав Чепурун. — А зупинка — ну де, на кінцевій, недалеко від нового пам’ятника пану Кіноварі.

Єгері перезирнулися. Будара кивнув.

— Давайте, Кюхнау, закінчуйте з рештою, а я допитаю дітей. Потім доповімо, а там нехай нагорі вирішують, в будь-якому випадку — це не наш клопіт.

— Та як їх випустили?.. Враховуючи, що був наказ насамперед звертати увагу на тих, хто виїжджає…

— Ідіть, Кюхнау! — Будара підвищив голос майже непомітно, однак бородань нарешті дослухався й усвідомив. Він свиснув собаці та рушив далі вздовж ряду.

— Так, — сказав Будара, відводячи Марту з Чепуруном убік, — навіть не запитуватиму, що все це має означати. Книга і книга, на зупинці — значить, на зупинці. Сподіваюся тільки, вам вистачить розуму тримати язик за зубами.

Бен хотів був обуритися, але Будара на нього навіть не поглянув. Він витягнув нотатник, відкинув кілька верхніх листків, клацнув ручкою.

— Марто, — сказав, — треба поговорити. Твій молодий чоловік…

— Він не мій молодий чоловік!

— Я не її молодий…

— Неважливо. Подбай поки що про підручники, склади все назад, а ми перекинемося слівцем.

— Іди, — попросила Марта. — Він мене не з’їсть.

Чепурун — о диво з див! — мовчки підкорився.

— Тепер, — кашлянув Будара, — жодних запитань і заперечень, будь ласка. Слухай мовчки, я робитиму вигляд, що пишу. Зараз Кюхнау закінчить із оглядом, сядете до маршрутки — повертайтесь до міста й одразу додому. На вулицях сьогодні вам нічого робити. І друзям-приятелям своїм перекажіть, по інтернету чи як у вас це заведено…

Він говорив чітко й квапливо, дивився частіше до нотатника, хоча кілька разів підвів очі на Марту — впевнювався, чи чує і чи зрозуміла.

— І от іще, — додав Будара. Він вивудив із кишені хусточку, витер лоба, промокнув підборіддя. — Особисте прохання. Це з приводу одного з ваших учителів. З приводу пана Людвіга Штоца. Пауль дуже його любить… як і тебе… тому я хочу допомогти.

— А з ним що не так?

— Можеш із ним зв’язатися? Завтра, а краще сьогодні. Нехай їде з міста. І нехай із цим не затягує.

— Та що відбувається?!

Але Будара закрив нотатник, махнув їй, мовляв, давай до маршрутки, і просто пішов далі, до своїх колег, що якраз патрали кілька фур і автобусів із написами «ДИВОВИЖНИЙ КАРАВАН КАЗОК».

— Чого він хотів? — спитав Чепурун, коли всі завантажилися й водій рвонув з місця. — Хто він взагалі такий?

— Немає значення, — відмахнулася Марта. Вона думала про Будару і Штоца: якщо Штоц працював на єгерів, чому його попереджають не напряму, а через Марту? І головне — попереджають про що?

— О ні. Тільки не кажи, що це правда. — Чепурун іноді нагадував їй бультер’єра. Якщо вчепиться у щось — намертво. — Тільки не кажи, що ти з ними співпрацюєш!