Читать «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні» онлайн - страница 558

148

Це був Hіцше. «Так говорил Заратустра». — Мається на увазі твір німецького реакційного філософа Фрідріха Ніцше (1844–1900) «Так говорив Заратустра» (1883–1884), в якому утверджувався культ сильної особистості, «надлюдини».

149

… «передержки» вже тривали… У виданні 1937 p. Ю. Смолич дав до цього місця таку примітку: «Передержки — повторні іспити восени для тих, хто не склав весною» (Смолич Юрій. Дитинство, с. 37).

150

Вона була одним з п'яти найбільших нещасть гімназії… — Відповідаючи на лист читача М. Г. Кошарпівського, в якому зазначалося, що в дореволюційних гімназіях були і справжні педагоги, Ю. Смолич писав: «Були прогресивні вчителі і в нашій гімназії. Але характерними були якраз реакціонери. Адже дія відбувається в глибокій провінції, ще й прикордонній та «черте оседлости», куди засилали що було найгіршого серед педагогів того часу, до того особливо «благонадійних» в цьому небезпечному закутню Російської імперії. Адже треба було «обрусевать», і учителі в наших місцях додержували до зарплатні додаток за «обрусение края» (лист від 12 червня 1957 p., особистий архів дружини письменника О. Г. Смолич).

151

Бокль Генрі Томас (1821–1862) — англійський історик і соціолог-позитивіст, представник географічної школи в соціології. Головна його праця «Історія цивілізації в Англії» (1857–1861).

152

В рік святкування трьохсотліття… — тобто трьохсотліття династії царів та імператорів, які царювали з 1613 по 1917 р. Трьохсотліття пишно відзначалося в 1913 р. З цього приводу В. І Ленін в статті «Маївка революційного пролетаріату» писав: «Царева чорна сотня і поміщики, орава чиновників і буржуазія відсвяткували 300-річчя ювілей грабежу, татарських наїздів і зганьблення Росії Романовими» (Ленін В. І. Повне зібр. творів, т. 23, с. 283).

153

Чи не хочете закурити? (нім.) — Ред.

154

Це були перші полонені. — У книжці «Я вибираю літературу» (с. 38) письменник згадував про справжні події, які лягли в основу цього епізоду: «… це сталося на початку першої світової війни, коли мені було вже чотирнадцять років. Ми — гімназисти і гімназистки нашого прифронтового тоді міста — постійно чергували на залізничній військовій рампі, обслуговуючи солдатський «питательный пункт» для маршових батальйонів, що прямували на фронт, та поїзди з пораненими, що з фронту пробивалися у тилові госпіталі. І от одного дня прибув на військову рампу з фронту ешелон із військовополоненими австро-угорської армії. Це було до чорта цікаво — і, звичайно, ми поспішили зав'язати з ними знайомство, радіючи з нагоди перевірити на практиці набуті за гімназичним курсом знання з німецької мови. Ой леле! На наші запитання, висловлені неоковирною німецькою мовою, ми дістали відповідь… мовою цілком зрозумілою — отією самою, що чували на базарі, від хатніх робітниць чи й читали в «Гайдамаках» Шевченка…».

155