Читать «Дитинство. Наші тайни. Вісімнадцятилітні» онлайн - страница 560

170

Страховище (франц.) Ред.

171

… належить до партії соціал-демократів більшовиків… — революційної партії російського пролетаріату, заснованої В. І. Леніним 1903 р. Більшовики очолили боротьбу робітничого класу під час революції 1905–1907 рр. і під час Лютневої буржуазно-демократичної революції 1917 р. Керований більшовиками робітничий клас, об'єднавши навколо себе незаможне селянство, здійснив Жовтневу революцію.

172

У повному складі (лат.). — Ред.

173

«Из-за острова на стрежень…» — російська народна пісня, переробка пісні російського поста і етнографа Дмитра Миколайовича Садовникова (1846–1883).

174

Ніагара — Ніагарський водопад на р. Ніагара в Північній Америці.

175

Фіхте Йоганн Готліб (1762–1814) — німецький філософ, представник німецького класичного ідеалізму.

176

Гегель Георг Вільгельм Фрідріх (1770–1831) — німецький філософ-ідеаліст, у його вченні діалектичний метод суперечив догматичній системі.

177

Шопенгауер Артур (1788–1860) — німецький філософ-ірраціоналіст представник волюнтаризму. Песимістична філософія Шопенгауера особливо поширилась в Європі у другій половині XIX ст.

178

Платон (428 або 427 до н. е. — 348 або 347) — давньогрецький філософ-ідеаліст. Вчення Платона — перша класична форма об'єктивного ідеалізму.

179

Арістотель (384–322 до н. е.) — давньогрецький філософ і вчений. Вихователь Александра Македонського. Основоположник формальної логіки.

180

Декарт Рене (1596–1650) — французький філософ, математик, фізик і фізіолог.

181

«Внучки». — У книжці в «Gaudeamus дgitur…» (с. 63) Ю. Смолич пояснив етимологію цього слова: «… городське чотирикласне училище… офіційно звалося «Вище начальне училище», і на кашкетах учні носили герб з трьома літерами — ВНУ. Так їх і прозвали «внучки».

182

Внучки — учні вищого навчального закладу.

183

Митька Ізвольський був старий, «вічний» студент. — У книжці «Я вибираю літературу» (с. 103) Ю. Смолич пише про прототип свого персонажа: «Я був просто закоханий в одного такого «вічного» студента, що проживав у нашому місті (коли я вчився у Жмеринській гімназії), — Митьку Добровольського, який, власне, і студентом уже не був, вигнаний з університету через «політичну неблагонадійність» та поселений у Жмеринці під нагляд поліції… Час від часу — особливо коли через Жмеринку проїздив цар Микола — Митьку заарештовували жандарми і вивозили кудись. Але за якийсь час Митька повертався і знову чарував нас, гімназистів, своєю шинелею та кашкетом, збурюючи в наших серцях романтичні мрії про студентські роки. Пізніше, в сімнадцятому році, в дні Лютневої революції, Митька Добровольський і здійснював у нашому місті революційний переворот. Ще пізніше — після Жовтневої революції — виявилося, що Митька — меншовик, а не більшовик. Ще згодом, либонь, під час німецької окупації, стало відомо, що Митька хоча й меншовик, але інтернаціоналіст і співробітничає з більшовицькою фракцією. Потім минуло років сорок, і я раптом одержав від Добровольського листа — він просить засвідчити його діяльність в роки громадянської війни на боці Радянської влади — для одержання пенсії…».