Читать «Джон Ґрішем. Інформатор» онлайн - страница 98

— Хтось проводив розтин тіла? — запитав Маєрс.

Наскільки Лейсі було відомо, про розтин ніхто не згадував.

— Ні, а навіщо його проводити?

— Не знаю, просто цікаво.

Лейсі заплющила очі й почала постукувати себе по чолі так, наче була в трансі.

— Ти щось згадала? — запитав Маєрс.

— У нього був ліхтарик, просто на голові, як у шахтарів.

— Налобний ліхтарик.

— Мабуть. Я пригадала. Він поглянув на мене крізь вікно, розбите в друзки.

— Ти бачила його обличчя?

— Ні, завадило надто яскраве світло.

Вона затулила обличчя долонями і злегка масажувала лоб кінчиками пальців. Пройшла хвилина, за нею ще одна. Маєрс м’яко запитав:

— Ти бачила другого хлопця?

Лейсі заперечно похитала головою.

— Не пам’ятаю. Знаю, що їх було двоє, там метушилися дві тіні. У однієї був налобний ліхтарик, у іншої — звичайний. Я чула, як вони ступали по битому склу.

— Вони щось говорили?

— Нічого не пригадую. Тоді я погано розуміла, що відбувається.

— Звісно. Таке потрясіння. Це вплинуло на твої спогади. Вона усміхнулася, підвелася з місця, підійшла до холодильника й дістала апельсиновий сік. Маєрс запитав:

— Які у вас були телефони?

— Старі моделі «БлекБеррі», їх нам видали у РСП. Дівчина налила дві склянки соку і поставила їх на столі.

— У мене є iPhone, але я залишила його тут. Г’юго постійно користувався робочим телефоном. Не впевнена, що у нього був ще й інший. Наш спеціаліст із програмування стверджує, що зламати наші робочі телефони неможливо.

— Це можна зробити. За кругленьку суму вони можуть найняти хакерів.

— Наш фахівець запевняє, що перейматись не варто. Він також намагається відстежити телефони, але поки що сигналу немає. Це може означати, що вони десь на дні океану.

— Я завжди усім переймався. Саме тому й досі живий. Лейсі підійшла до великого вікна у кухні й подивилась на хмари. Повернувшись до Маєрса спиною, вона запитала:

— От скажи мені, навіщо їм потрібне було вбивство Г’юго? Чоловік підвівся і розім’яв ноги. Відпив апельсинового соку і відповів:

— Залякування. Якимось чином вони дізналися, що ви тут щось винюхуєте, от і зреагували. Для поліції все має вигляд нещасного випадку. Але, забравши телефони, ті хлопці передали повідомлення вам і РСП.

— Думаєш, я буду наступною?

— Сумніваюсь. Ти була безпорадною, і злочинці могли запросто тебе прикінчити. Одного мертвого хлопця їм достатньо. Якби з тобою щось сталося, це викликало б небажану увагу з боку федералів.

— А як щодо тебе?

— О! Я ніколи не буду в безпеці. Першим їхнім кроком стане пошук Грега Маєрса, хто б він, в біса, такий не був, з подальшою його ліквідацією. Проте їм нізащо мене не знайти.

— А «крота» вони зможуть знайти?

— Ні, не думаю.

— Щось не дуже впевнено ти відповідаєш, Грегу.

Він підійшов до вікна і став поряд із нею. Почався дощ, і краплі стікали по склу.

— Ти хочеш усе облишити? — запитав він. — Я можу забрати скаргу і повернутися до свого старого життя. Ти теж можеш. Занадто багато крові було пролито. Життя коротке.

— Я не можу цього зробити, Грегу, не тепер. Якщо ми відступимо, погані хлопці знову переможуть. Смерть Г’юго виявиться марною. РСП ніхто не буде сприймати серйозно. Ні, я не відступлю.