Читать «Джон Ґрішем. Інформатор» онлайн - страница 96

Лейсі добре засинала, навіть без ліків. Фізіотерапія давала позитивний результат, і апетит почав повертатися. Саме тому коли Анна у середу за вечерею оголосила, що їй пора повертатися до дому, дівчину це не здивувало. Дуже тактовно Лейсі схилила її до цього. Вона цінувала піклування і догляд матері, але оскільки стан її здоров’я покращився, няньки вона більше не потребувала. Дівчина хотіла більше особистого простору.

Найважливішим було те, що у неї дехто з’явився. Фізіотерапевт, який приходив у вівторок увечері, щоб розробляти Лейсі ногу. Анна одразу все зрозуміла. Хлопця звали Рейф, йому було трохи більше як двадцять років. Різниця у майже десять років зовсім не бентежила Лейсі. Між ними промайнула іскра в той момент, коли він працював над її коліном, і, можливо, ще тоді, коли вони прощалися. Здавалося, що подряпини та синці Лейсі зовсім не бентежать юнака. Вона написала йому коротенького електронного листа у середу ввечері й уже за годину отримала відповідь. Невдовзі з’ясувалося, що вони обоє вільні й не проти сходити на побачення.

Вперше Лейсі подумала, що ця аварія має і позитивний бік.

Гортаючи журнали в ліжку й переглядаючи електронну пошту, Лейсі побачила лист від Верни, який її стривожив.

Лейсі, вибач, що не відповіла чи не зателефонувала раніше. Сподіваюсь, що тобі краще і ти одужуєш. Знати, що твої травми не такі серйозні, якими могли б стати, — це для мене справжнє полегшення. Що ж до мене, то я ледь тримаюся. В мене немає ані хвилини вільного часу. Діти не слухаються і відмовляться йти до школи. Піппін плаче ще більше, ніж завжди. Бувають моменти, коли вони усі починають плакати, і тоді мені хочеться здатися. Але я не можу дозволити собі бути слабкою. Дітям потрібен хтось сильний, тож іноді я ховаюсь у душі і досхочу плачу там. Мені важко дається кожен день, і я ненавиджу те, що завтра буде наступний. Новий день без Гюго. А потім прийде наступний тиждень, наступний місяць, наступний рік без Гюго. Я не сприймаю майбутнє. Сьогодення — це кошмар. Моє минуле віддаляється від мене, воно здається таким щасливим, що мені стає зле. Приїхала мама разом із сестрою, тож допомоги з дітьми не бракує. Але усе це наче несправжнє, якесь штучне. Вони не зможуть залишитися і невдовзі поїдуть, а я зостанусь тут із чотирма дітьми і без чоловіка. Я б хотіла тебе побачити, але не зараз. Мені потрібен час. Думаючи про тебе, я згадую Гюго і те, як він загинув. Вибач, будь ласка, дай мені трохи часу. Не відповідай одразу.

Верна

Лейсі прочитала лист двічі й повернулася до журналів. Вона подумає про Верну завтра.