Читать «Джон Ґрішем. Інформатор» онлайн - страница 87

Спочатку від самої думки про відвідувачів їй ставало страшно, хоча насправді лякало те, що хтось побачить її обличчя. Лиса голова, шви, синці, набряклі очі та щоки змушували дівчину почуватися монстром з дешевого фільму жахів. Гантер знайшов спосіб втішити її:

— Розслабся. Ці люди люблять тебе і знають, що ти пережила страшну аварію. Уже за місяць ти знову будеш гарною, а більшість цих бідолах так і залишаться страшками. У нас гени, мала.

Час відвідування закінчувався о дев’ятій вечора, і в цей час медсестри з задоволенням вивели усіх із кімнати Лейсі. Вона почувалася втомленою. Її пообідній сеанс тортур із Гантером тривав чотири години і закінчився лише із прибуттям друзів. Чотири години допиту і довгих прогулянок вниз по коридору, які продовжаться завтра. Він зачинив двері, додавши при цьому, що йому хотілося б взагалі замкнути їх і нікого не впускати, а тоді вимкнув світло і вмостився на софі. Завдяки снодійному Лейсі швидко поринула у глибокий сон.

Крик. У голосі, що завжди звучав спокійно, без надміру емоцій, було чути справжній жах. З ременем безпеки було щось не так. Він нарікав на нього. Вона повернулася: він кричав, інстинктивно намагаючись притиснутись широкими плечима до сидіння. Далі було світло, таке сліпуче, таке яскраве і неминуче. Удар, її тіло на якусь мить смикнулось вперед, потім завмерло, і його відкинуло назад. Шум, вибух бомби біля її колін, коли п’ять тонн заліза, пластику, скла та гуми зіткнулись і сплелись воєдино. Страшний вибух просто в обличчя — це спрацювала подушка безпеки за тридцять сантиметрів від неї, вилетівши вперед на швидкості триста двадцять кілометрів за годину, вона врятувала їй життя, але завдала травм. Різкий оберт, машина на секунду підлітає у повітря, розвертається на 180 градусів і падає на землю. Потім — нічого. Скільки разів вона уже чула подібне від жертв: «Я, мабуть, ненадовго відключився». Ніхто не знає, як довго це тривало. Але там хтось рухався. Гюго застряг у вітровому склі, він ворушив ногами, намагався вибратися звідти чи, навпаки, повернутися всередину. Гюго стогнав. Зліва хтось присів і дивився на неї — якась тінь, постать, чоловік з ліхтариком. Вона бачила його обличчя? Навряд. Та навіть якби й так, то не змогла б згадати його. А тоді він опинився на пасажирському сидінні, поряд із Г’юго. Чи це був хтось інший? Довкола її автівки кружляли дві тіні? Гюго стогнав. Її голова була вся в ранах і пульсувала від болю. Хтось ступав по битому склу. Світло фар пронизало місце аварії і зникло. Темрява. Усе поглинула темрява.

— Їх було двоє, Гантере. Двоє.

— Добре, сестричко. Тобі це наснилося, ти марила. Уві сні ти тремтіла і намагалася щось сказати, це тривало близько півгодини. Прокидайся і поговоримо, гаразд?

— Їх було двоє.

— Я тебе почув. Прокинься і поглянь на мене. Все добре, це був усього лиш поганий сон.

Гантер увімкнув маленьку лампу на столі.

— Котра зараз година? — запитала Лейсі.

— Хіба це важливо? Ти ж на літак не поспішаєш. Зараз пів на третю й тобі наснився кошмар.