Читать «Джон Ґрішем. Інформатор» онлайн - страница 86

— Думаю, так.

— Ось як ми вчинимо. Ти спробуєш усе пригадати. Почнемо з того, як ви із Г’юго їхали до резервації. Мене цікавить усе: час, дорога, що ви слухали по радіо, про що говорили. Що ти робила, чекаючи в машині біля казино? Час, розмови, радіо, емайли — усе. Уяви, що ми їдемо у твоїй автівці по шосе на зустріч з інформатором. Приготуйся, що я буду ставити тобі запитання, сотні запитань, на які ти маєш відповісти. Я буду допитувати тебе близько тридцяти хвилин, після чого ми зробимо перерву і ти зможеш подрімати, якщо хочеш, а потім почнемо усе спочатку. Весело звучить?

— Ні.

— Вибач, мала, але у тебе немає вибору. Ми попрацювали ногами, настав час задіяти мозок. Згода? Перше запитання: о котрій годині ти виїхала з Таллахассі у понеділок ввечері?

Вона заплющила очі й облизала набряклу губу.

— Був уже вечір, проте ще не стемніло. Думаю, близько 19:30 або трохи пізніше.

— У вас була причина поїхати так пізно?

На якусь мить вона замислилась, потім кивнула головою, усміхаючись.

— Так. Той хлопець працював до 21:00, у цей час закінчується його зміна у казино.

— Чудово. У що ти була одягнена?

Вона розплющила очі.

— Ти серйозно?

— Абсолютно серйозно, Лейсі. Добре подумай і дай відповідь на це запитання. Це тобі не іграшки.

— Ну, думаю, на мені були джинси, а ще тонка сорочка. Було спекотно, тож я обрала повсякденний одяг.

— По якому шосе ви їхали?

— Десята автомагістраль, та, що й завжди. Тільки вона веде до резервації. Потім ми повернули на трасу 288, далі близько сімнадцяти кілометрів на південь, і поворот ліворуч на платну дорогу.

— Ви слухали радіо?

— Я завжди залишаю його увімкненим, але дуже тихо. Думаю, Г’юго спав.

Вона важко зітхнула і одразу ж почала плакати. Її набряклі губи тремтіли, а сльози стікали по щоках. Гантер витер сестрі сльози хустинкою, не промовивши жодного слова.

— Г’юго поховали сьогодні, так? — запитала вона.

— Так.

— Я б теж хотіла там бути.

— Навіщо? Г’юго не дізнається, була ти там чи ні. Похорони — це даремно згаяний час. Звичайна формальність для живих. Покійникам однаково. Зараз у тренді не проводити заупокійну службу, а «святкувати». Святкувати що? Я впевнений, що померлий точно там нічого не святкує.

— Вибач, що я знову про це.

— Повернімося до ночі понеділка.

Новина про повернення Лейсі розійшлася містом, і уже до вечора в лікарні товпилися відвідувачі. Оскільки всі вони були між собою знайомими, тут панував веселий настрій, через що медсестри не раз робили зауваження. Гантер, який завжди любив пофліртувати, опинився у своїй стихії. Він активно спілкувався з гостями, заволодівши загальною увагою, і сперечався з медсестрами. Лейсі була виснажена, тож такий стан речей її цілком влаштовував.