Читать «Джон Ґрішем. Інформатор» онлайн - страница 64

Г’юго ходив по кімнаті — останнім часом це в нього перетворилося на звичку. Сидіння на одному місці швидко наганяло сон.

— Це вже цікаво, — сказала Лейсі.

Гейсмер сів у крісло і закинув руки за голову.

— Ще щось?

— Ні, але він хоче зустрітися вже сьогодні. У нього пізно закінчується зміна, а тому раніше ніж о дев’ятій вечора він не зможе.

— Думаєте, у нього серйозні наміри? — запитав Гейсмер.

— Хто це може знати? Голос у нього був якийсь знервований та ще й телефонував він із двох різних номерів, швидше за все, одноразові телефони. Кілька разів запитував, чи буде зустріч секретною і чи ми його захистимо. Цей чоловік стверджував, що його люди вже ситі по горло корупцією, але бояться говорити.

— Де він хоче зустрітися? — запитала Лейсі.

— Він живе неподалік від казино, на території резервації. Сказав, що знайде підходяще місце і зателефонує нам, коли ми будемо під’їжджати.

— Треба бути обережними, — зауважив Гейсмер. — Це може виявитися пасткою.

— Не думаю, — відповів Г’юго. — У мене склалося враження, що я розмовляю з людиною, яка потребує допомоги і водночас сама готова її надати.

— З якого телефону ти дзвонив?

— Наш офісний. Я знаю правила, бос.

— Добре, але звідки у нього твій номер? — запитав Гейсмер. — Кому ви повідомляли свій номер? Ви обоє.

Г’юго і Лейсі перезирнулися і спробували пригадати.

— Маєрс, Джуніор Мейс, керівництво в’язниці, Вілтон Мейс, вдова Разко, Ел Бенет, адвокати, які виступали проти Макдовер п’ять років тому, Нейлор з Асоціації гравців. Здається, це всі, — перерахувала Лейсі.

— Це всі, — підтвердив Г’юго. — По дорозі сюди я теж про це думав.

— Цього цілком достатньо, щоб спричинити витік інформації, — сказав Гейсмер.

— Ніхто з цих людей навіть віддалено не пов’язаний з Дюбосом чи корупцією, — заперечила Лейсі.

— Ми так думаємо, — додав Г’юго.

— То ви хочете поїхати? — запитав Гейсмер.

— Звісно, ми поїдемо, — запевнила Лейсі.

Гейсмер трохи постояв, потім підійшов до вузького вікна.

— Можливо, це наш великий прорив у розслідуванні. Своя людина нам не завадить.

— Ми їдемо, — оголосила Лейсі.

— Добре, але, будь ласка, будьте обережними.

Лейсі поставила авто у найвіддаленішому закутку паркингу перед казино. Вони просиділи в ньому майже до одинадцятої години, чекаючи на появу інформатора. Був вечір понеділка, а це означало, що відвідувачів за столами та гральними автоматами небагато. Г’юго, звісно, вмостився й задрімав, а Лейсі увійшла в інтернет через iPad. О 22:56 інформатор зателефонував, щоб узгодити місце зустрічі. Детективи вийшли з казино. Проїхавши три кілометри по темному, вузькому і звивистому шосе, вони зупинились біля покинутого металевого будинку. Стара вивіска свідчила, що колись це місце було залою для гри у лото. На далекій відстані виднівся будинок. Яскраве світло «Ключа до скарбів» залишилось далеко позаду. Ніч була гаряча, повітря вологе, навколо кублились хмари москітів. Г’юго вийшов з авто, щоб розім’яти ноги. Схоже, колишніх спортсменів зі зростом майже два метри та вагою дев’яносто кілограмів не так просто налякати. У його компанії Лейсі почувалася в безпеці. Вона нізащо не зважилась би на цю поїздку сама. Г’юго ще раз набрав номер, з якого їм нещодавно телефонували, але ніхто не відповів.