Читать «Джон Ґрішем. Інформатор» онлайн - страница 62

Випивши все шампанське, жінки заснули. Сімнадцять років Клаудія старанно виконувала свої обов’язки, адже, як би там не було, її завжди могли переобрати. Філліс також вклала багато зусиль у свою маленьку фірму. Їм ніколи не вдавалося достатньо виспатись.

За дві з половиною години після вильоту з Флориди літак приземлився у Тетерборо, Нью-Джерсі. Жоден інший аеропорт у світі не міг похвалитися такою кількістю приватних літаків. Чорне авто категорії «люкс» уже чекало, у ньому вони рушили далі. За двадцять хвилин вони під’їхали до свого будинку в Гобокені. Це була сучасна багатоповерхівка неподалік річки Хадсон, яка відділяла будівлю від Фінансового кварталу. З балкону їхнього помешкання на чотирнадцятому поверсі відкривався фантастичний вид на передмістя Манхеттена. Звідти до «Леді Свободи» рукою подати. Квартира була простора і без зайвих меблів. Це інвестиція, а не дім, місце, яке їх влаштовувало, поки не захочеться чогось іншого. Звісно, квартира належала офшорній компанії, тій, яка була на Канарських островах.

Філліс дуже подобалось бавитися із офшорними компаніями. Вона постійно переміщала гроші та компанії у пошуках іще кращого місця, райського куточку без податків. З часом прийшов досвід, Філліс стала експертом із приховування спільних грошей.

Після заходу сонця жінки перевдяглися у джинси і поїхали до міста в Сохо, де повечеряли у французькому бістро. Потім вони сиділи у барі з тьмяним світлом, пили шампанське і сміялися з того, як далеко їм пощастило зайти у подорожах і в житті.

Вірмена звали Папазіан, і вони так ніколи й не дізналися, це було його ім’я чи прізвище. Не те щоб це мало якесь значення. Усі угоди здійснювалися потай. Жодна зі сторін нічого не запитувала, бо відповіді були нікому не потрібні. Він подзвонив у двері о десятій ранку в суботу, обмежившись формальним привітанням, відкрив свою валізу. На маленькому столику чоловік розгорнув шматок темно-синього фетру і розклав товар — діаманти, рубіни та сапфіри. Як завжди, Філліс пригостила його подвійним еспресо. Попиваючи каву, він розповідав про кожен дорогоцінний камінь. За чотири роки співпраці вони переконалися — Папазіан продавав виключно найкращі коштовності. У нього був свій магазин у середмісті, де вони вперше познайомились. Проте зараз він з радістю приїхав з візитом до клієнта додому. Чоловік і гадки не мав, хто вони та звідки приїхали. Єдине, що його хвилювало, — це продаж і готівка. За менш як тридцять хвилин клієнтки вибрали жменьку його найкращих товарів, які Філліс часто називала «портативним багатством», і передали гроші. Він, не поспішаючи, перерахував 230 тисяч доларів у стодоларових купюрах, весь час бурмочучи собі щось під ніс рідною мовою. Коли усі були задоволені, продавець допив каву (вже другу) і вийшов із квартири.