Читать «Джон Ґрішем. Інформатор» онлайн - страница 61

Коли Клаудія увійшла досередини, Г’юго відклав фотоапарат та газету і заснув.

За роки спілкування із кримінальним світом Клаудія Макдовер поступово навчилася думати, як підозрюваний. Вона помічала усе, починаючи від чорного хлопця, що сидів на місці пасажира у маленькій «тойоті» й читав газету (хоча це й було трохи дивно о цій порі) і до рудоволосої дівчини, яка працювала на рецепції й широко їй усміхнулася. Клаудія помітила і бізнесмена у темному костюмі, який метушився, бо його виліт, вочевидь, затримували, а заразом і гарненьку дівчину, що сиділа на дивані та гортала примірник Vanity Fair. Здавалося, що вона потрапила сюди випадково. Клаудія швидко оглянула залу, впевнилася, що тут безпечно і їй нічого не загрожує, а потім спробувала роздивитися присутніх. У її світі кожен телефон могли прослуховувати, кожен незнайомець був шпигуном, кожен лист могли прочитати, а електронну пошту зламати. Проте вона не мала параної і не жила у страху. Клаудія була лише обережною, і за роки практики ця обачність перетворилася на інстинкт.

Молодий чоловік у бездоганній уніформі підійшов і, відрекомендувавшись як один із пілотів, взяв її багаж. Гарненька руда дівчина натиснула на кнопку, двері відчинилися і Клаудія залишила термінал. Такі виходи, спокійні й непомітні для інших, досі приємно хвилювали її. В цей час інші стояли у безкінечних чергах, чекаючи на рейси, що були переповнені, затримувалися або скасовувалися. Врешті, якщо пасажирам таки пощастить, їх заганяли, мов живий вантаж, у брудні літаки, де місця були занадто вузькі для сучасних американців. Вона, суддя Макдовер із двадцять четвертого суддівського округу Флориди, неквапливо прогулювалася, немов королева, до свого приватного літака, де подавали шампанське з льодом, а сам літак прибував завжди вчасно і без жодних затримок.

Філліс уже чекала. Як тільки пілоти пристебнули ремені безпеки і почали готуватися до польоту, Клаудія поцілувала її й узяла за руку. Коли літак піднявся в повітря й набрав висоту 11 000 кілометрів, Філліс відкоркувала пляшку «Вдови Кліко» і підняла тост — як завжди, за плем’я таппакола.

Вони познайомилися на другому курсі під час навчання у Стетсоні й одразу відчули, що мають багато спільного. Обидві пережили жахливе розлучення і обидві обрали юридичний факультет, керуючись неправильними мотивами. Клаудія зазнала спустошення і приниження від свого чоловіка та його підступних адвокатів, вона виношувала план помсти. Натомість колишнього чоловіка Філліс суд зобов’язав сплачувати за її навчання. Вона обрала медичний університет, щоб це зайняло більше часу, але провалила вступний іспит. Тоді Філліс вирішила вступити на юридичний факультет, а потім ще на три роки в аспірантуру. Вони з Клаудією почали таємно зустрічатися на третьому році навчання, але після випуску їхні дороги розійшлись. Для жінок-юристів ринок праці не був надто сприятливим, тож вони вхопились за те, що підвернулося. Клаудія отримала роботу в маленькій фірмі провінційного містечка. Філліс працювала громадським захисником у Мобілі, поки їй не набридло мати справу з вуличними хуліганами, — тоді вона почала займатися приватною практикою. Обидві жінки розбагатіли завдяки індіанцям, тож тепер могли дозволити собі дорогі подорожі, життя у розкоші й уже почали планувати, де проведуть решту життя разом.