Читать «Джон Ґрішем. Інформатор» онлайн - страница 5

— Не стосується.

Мікс дивився на пристань, туди, де стояв, спершись на поручень, Г’юго й махав йому. Певно, таким чином він хотів показати, що спостерігає за ними. Мікс помахав у відповідь і сказав:

— Можна поставити вам питання?

— Прошу.

— Думаю, усе, про що я вам розповім, одразу ж стане відомо і містеру Хетчу, правильно?

— Він мій колега. Ми працюємо разом над розкриттям деяких справ, а можливо, й цієї. А звідки вам відомо його ім’я?

— Я вмію користуватися комп’ютером. Передивився ваш сайт. До речі, вам варто було б його оновити.

— Знаю. Нам зменшили фінансування.

— Не знаю, чому, але ім’я вашого друга здається мені знайомим.

— Він недовго грав у футбольній команді Флориди.

— Он воно що. Я й сам вболіваю за «Гейтор».

Лейсі нічого не відповіла. Для Півдня це була типова ситуація. Люди тут часто ставилися до університетських футбольних команд з якимось фанатизмом, який вона вважала аж надто надокучливим.

— Отож, він однаково про все дізнається? — вів далі Мікс.

— Так.

— Тоді хай приєднується до нас. Я організую нам щось випити.

Розділ 2

Карліта принесла на дерев’яному розносі напої: дієтичний лимонад для Лейсі та Г’юго і пляшку пива для Мікса. Це була вродлива іспанка, принаймні на двадцять років молодша за Ремсі; складалося враження, що їй приємно приймати гостей, особливо жінку.

Лейсі зробила помітку в своєму записничку і сказала:

— Маленьке запитання до вас, Ремсі. Номер телефону, з якого ви дзвонили п’ятнадцять хвилин тому, інший, ніж був минулого тижня.

— А це запитання? — здивувався Мікс.

— Загалом, так.

— Добре. Я часто сплачую за мобільний зв’язок заздалегідь, оскільки багато подорожую. Думаю, що номер, на який я вам телефонував, — це ваш робочий телефон, правильно?

— Так, нам заборонено використовувати особистий телефон на роботі. А тому він у мене навряд чи зміниться.

— Мабуть, так простіше. У мене ж він змінюється щомісяця, а іноді навіть кожного тижня.

Вони спілкувалися лише якихось п’ять хвилин, але після кожної відповіді Мікса в Лейсі виникало ще більше запитань. Дівчина й досі гнівалась, що він не прийшов на зустріч у кав’ярню, як було домовлено, тому перше враження про співрозмовника в неї склалося негативне.

— Гаразд містере, з цієї митті ми з Г’юго помовчимо — настав ваш час говорити. Розкажіть нам свою історію. Але мушу вас попередити, якщо у ній траплятимуться значні прогалини, які змусять нас випитувати інформацію, або неточності, то нам стане нудно і ми звідси підемо. Під час телефонної розмови ви не сказали майже нічого такого, що мало би змусити нас приїхати на зустріч. Отож, починайте.

Мікс усміхнувся, поглянув на Г’юго й запитав:

— Вона завжди така прямолінійна?

Г’юго усміхнувся у відповідь і кивнув головою на знак згоди. Він поклав руки на стіл і приготувався слухати розповідь. Лейсі відклала ручку. Мікс відпив іще ковток пива й почав:

— Тридцять років я працював адвокатом у місті Пенсакола. Фірма була невелика, всього лише п’ять чи шість працівників. Однак справи у нас йшли добре і життя здавалося прекрасним. Одним із моїх перших клієнтів став забудовник. Чимала компанія, що спеціалізувалася на проектуванні багатоквартирних будинків, житлових кварталів, готелів, супермаркетів та інших типових для Флориди будівель, які наче нізвідки виростають за ніч. Я з недовірою ставився до цього клієнта, але його стрімкі прибутки справили на мене таке враження, що я заковтнув наживку. Він пропонував мені невеликі контракти, час від часу то тут, то там щось з’являлося, і якийсь час все було добре. Я почав мріяти про багатство, а у Флориді це зазвичай призводить до неприємних наслідків. Мій приятель вів подвійну бухгалтерію і брав забагато позик. Звісно, я про це дізнався не одразу. Виявилося, що у нього були фальшиві кредити. Взагалі все виявилося фальшивкою. Згодом з’явився так званий закон RICO, під дію якого підпала половина Пенсаколи і я в тому числі. Багато людей потрапили у скрутне становище: забудовники, банкіри, агенти із продажу нерухомості, адвокати та інші темні ділки. Ви, мабуть, і не чули про це. Адже ви розслідуєте справи, пов’язані із суддями, а не з адвокатами. Добралися й до мене, але я погодився на співпрацю. Заспівав, як хлопчик у церковному хорі, а тому мене звинуватили лише у шахрайстві з поштою і засудили до шістнадцяти місяців федеральної в’язниці. Я втратив ліцензію й набув чимало ворогів. Зараз я намагаюся не висовуватись. Я подав прохання про відновлення ліцензії й отримав її знову. Наразі у мене є один клієнт, про якого ми зараз поговоримо. Запитання?