Читать «Джон Ґрішем. Інформатор» онлайн - страница 4
Джон Гришэм
— Послухай Ренді, я не коп, а тому не буду гратися з тобою в ці шпигунські ігри. І я хочу знати твоє справжнє ім’я.
— Справедливо.
Вона поклала слухавку і пробурмотіла:
— Справедливо...
Біля причалу стояло багато екскурсійних катерів і кілька рибальських човнів; вони то підпливали до берега, то знову відпливали. З великого понтона зійшла шумна компанія туристів. У ресторані з патіо на березі вирувало життя. А на чартерному човні команда драїла палуби та начищала все до блиску, готуючись до рейсу.
Лейсі прогулювалася вздовж стоянки для яхт у пошуках людини, якої ніколи раніше не бачила. Попереду, біля паливного насоса, стояв якийсь підстаркуватий волоцюга. Він махнув рукою і злегка кивнув. Дівчина відповіла таким само кивком і попрямувала до нього. Чоловікові на вигляд було років шістдесят, з-під панами в нього вибивалося сиве волосся. Він був вбраний у шорти, сандалі та яскраву квітчасту сорочку. Шкіра у нього була аж надто бронзова — так засмагають люди, які багато часу проводять на сонці. Очі ховалися за окулярами-«авіаторами». З широкою усмішкою він ступив крок назустріч і промовив:
— Ви, мабуть, і є Лейсі Стольц.
— Так, а ви? — запитала вона, потискаючи йому руку.
— Ремсі Мікс. Приємно познайомитись.
— Навзаєм. Ми мали зустрітись опівдні.
— Перепрошую. Я мав невеличкі неприємності з човном.
Він кинув головою у бік великого моторного човна, що стояв у кінці причалу. Не найбільший човен серед усіх пришвартованих тут, але й малим його важко було назвати.
— Ми можемо поговорити там, — запропонував він.
— На яхті?
— Звісно, там нас ніхто не потурбує.
Лейсі подумала, що усамітнитися на човні з абсолютно незнайомою людиною — це не найкраще рішення. Поки вона зволікала з відповіддю, Мікс запитав:
— Хто той чорний хлопець?
Він дивився у напрямку Кінг-стріт. Лейсі повернулися в той бік і побачила Г’юго, який неквапно прогулювався в натовпі туристів неподалік від гавані.
— Це мій колега, — відповіла вона.
— Він тебе охороняє?
— Мені не потрібен охоронець, містере Мікс. У нас немає при собі зброї, але мій друг може скинути вас у воду за дві секунди.
— Сподіваюсь, до цього не дійде. Я прийшов із миром.
— Приємно чути. Я спущусь у човен лише за умови, що він залишиться там, де є. Якщо ви заведете двигун, вважайте, що зустрічі не було.
— Згода.
Лейсі пройшла за Ремсі по пірсу, минаючи ряди вітрильних суден, які, здавалося, не виходили в море вже не один місяць. Нарешті вони підійшли до яхти з назвою, що дуже відповідала ситуації: «Конспірація». Мікс ступив на борт першим і подав своїй гості руку. На палубі, під полотняним навісом, стояли маленький дерев’яний столик і чотири складані стільці. Чоловік показав на них Лейсі й промовив:
— Ласкаво прошу на борт. Сідайте, будь ласка.
Дівчина швидко обвела поглядом все навкруги й найперше поцікавилась:
— Ми тут самі?
— Ну, не зовсім. У мене тут подруга, яка полюбляє морські прогулянки зі мною. Її звати Карліта. Бажаєте познайомитись?
— Лише якщо її якимось чином стосується те, що ви плануєте розповісти.